Скласти твір про осінь за планом - як господарювала осінь у полі, що робила в саду, що зиінила в лісі

Твір-опис "Осінь". Опис осені Осінь. Різнобарвна, розмаїта. Спочатку вона пишна, золота й сонячна, а потім сумна, дощова, холодна. Восени красиво. Листя на деревах постійно змінює колір, а згодом і зовсім опадає на землю, вистилаючи її м’яким килимом. У середині осені з’являється чарівний острівець тепла й сонячної погоди, який називається бабиним літом. Його особлива прикраса - сріблясте тонке мереживо павутини, що блищить у кожному кутку. Всюди цвітуть яскраві осінні квіти - айстри, жоржини, хризантеми. Після дощу в лісі багато грибів. На кущах спіють ягоди. У садах теж пора урожаю - стиглі яблука, груші, горіхи, виноград. Це так чудово - зірвати налите яблуко одразу з гілки! Воно солодке і пахуче, дуже смачне. Осінь часто непогожа. За густими хмарами ховається небо, йде дощ – то дрібний, що настирливо накрапає, то сильний, холодний, що може йти без зупинки цілий день, а то й кілька днів поспіль. Буйство кольорів змінюється прозорістю та сірістю в кінці осені. Тільки ясне синє небо не втрачає своєї яскравості. Збирають урожай в полях, садах, городах. Потім прибирають сухе листя у дворах і на вулицях. Голими стоять дерева, часто дме сильний вітер, йде дощ. Холоднішає. Люди все більше поспішають сховатися в будинках і квартирах. З прощальними криками відлітають у вирій птахи. Відчувається, що скоро настане зима. Твір-опис осені (варіант 2) Одного разу вранці виходиш на вулицю й відчуваєш особливу прохолоду. От і осінь. Хоч сонце все ще яскраво світить, але вже не пече по-літньому. І вітер якось по-іншому колише дерева. І небо змінилося - ніби стало ближче. Сонячне світло пом'якшало, пожовкло, воно більше не сліпить очі. Зате радують око осінні вбрання природи - жовте, багряне, золоте листя дерев і кущів, строкаті квіти, ніжно-солом'яна суха трава. Ось яскраві яскраво-червоні ягоди шипшини, грона горобини, геть вкриті солодкими ягодами китиці винограду, рум'яні яблука а золоті груші у садах, забавні парасольки-гриби під деревами в лісі... І повітря змінилося. Тепер воно наповнене новими осінніми пахощами - запахом сухої трави, опалого листя, вогкості, стиглих яблук, осінніх квітів, винограду. У лісі пахне хвоєю та грибами. Повітря ніби стало чистішим - це зник запах розпеченого асфальту, влігся після дощу пил. Відчувається свіжість і прохолода. Осінь і звучить по-особливому. Шумить вітер, дощ дзвенить, шарудить опале листя. Вже не чутно літніх пісень цвіркунів, але як і раніше дзижчать бджоли й оси, ласуючи стиглими грушами та виноградом. Безтурботний літній цвірінькання птахів змінилося тривожними криками. Скоро птахи великими зграями потягнуться туди, де і взимку тепло. Осінь - красива, мінлива й зовсім ненудна пора

ответ:До школи Сашко ходив далеченько. До школи була і дорога, нею ходили всі, хто хотів, а Сашко ходив стежкою, лісом. Лісом, потім трохи полем, за полем починався райцентр, а в ньому скраєчку стояла Сашкова триповерхова біла школа.

Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем: над Сашком пролітало однооке обличчя Чепіжного, воно швидко летіло туди, у степи, у яри, за Буг, до лиманів. Сіроманцеві на погибель.

Того дня до школи Сашко не пішов. Він повернувся до лісу, пригарбав листям портфель, щоб не носитися, подивився на срібне павутиння на сучках, на павучків, заліз рукою у низеньке порожнє чиєсь гніздечко, пошарудів у гніздечку опалим листям і — куди б це його піти? — подався до яру.

У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п’ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присихлу траву та боялися Сіроманця.

У яру пахло овечим та козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок. Сашко приліг на молочай і заплющив очі. «Де він є, отой Сіроманець? — думав собі Сашко. — Взяв би та й утік десь в інші краї чи гори, де вовків люблять. Аби я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцю і про Василя Чепіжного, як він ночами краде у полі солому на мотоциклі: під’їде до скирти, нав’яже на дріт в’язку соломи, прив’яже до мотоцикла ззаду і тягне, і ніхто не ганяється за Чепіжним на вертольоті! Ніхто! Ні за ним і ні за такими, як Побігайло!»

Вечоріло. Сіре повітря між вечором і ніччю текло собі яром до лісу, і в такому повітрі над Сашком летіла чи то сорока, чи інший хтось. Сашко поплентався до лісу по портфель. Поминув сосняк, пішов дубиною; в дубині вечеряли дятли, наїдаючись, видно, на зиму. Ще по дорозі провів рукою по ліщині, намацав горішок, кинув на зуби: горішок сухо стрельнув під зубами; гойднувся листок на березі, наче подумав, падати йому сьогодні чи почекати краще до завтра.

Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти? А може, воно звір який та ще вкусить? — завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну».

За дубом стояло теля. Відбилося, мабуть, заблудило, не знає куди іти.

   Що, дурнесеньке, страшно?! І їсти хочеш? Ото не треба блудити,— Сашко підійшов до теляти, хотів було почухати за вухом, але рука завмерла: перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Сашко задерев’янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця.

Вовк потягнувся до нього мордою і ще раз лизнув Сашкове коліно.

   Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом.

Сіроманцеві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лоскотав, і він по-вовчому сказав Сашкові: «Ще!»

   А за тобою ж погналися по степах на вертольоті — даром бензин палять! — засміявся Сашко. — А ти ось тут, біля мене! Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?

Ліс поночів на очах, і де того портфеля шукати, коли темно? Сашко повзав від дуба до дуба, перегрібав листя — нема. Вовк і собі зачав нюхати під дубами, попирхав у листі неподалік і тихо вискнув: портфель!

Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув навіть не пожувавши.

  Я тобі завтра ще принесу,— сказав йому Сашко,— завтра у мене неділя, увесь день — наш! Але ти мені дивись: з лісу не виглядай. Чепіжний думає, що ти втік з нашого лісу, нехай так думає…

Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру…

 Хіба у нашому селі собаки? З ними не те що на Сіроманця, а й так по вулиці стидно ходити! Котів бояться! Ширпотреб! Ганьба на ввесь світі! — жалівся Чепіжний своїй жінці. — Ну, ти тільки глянь на нашого цього вилупка: криве, ледаче, гуси його скубуть! О, бач, о, всі брови повискубували! Геракл!

 Що ти до нього причепився? Таке вже воно й буде.

 Це через тебе він не росте!

 Через мене? Здрастуй!

  Бо ти з ним носишся, дихаєш на нього, щоб і порошина не впала. Молоко грієш! От він і не росте, бо хитрий, думає: виросту — райське життя скінчиться!

Розвінчаний господарем Геракл ображено, але достойно покривуляв з подвір’я світ за очі на город.

— Все! Їду! — сказав Чепіжний, одягнув нового картуза, завів мотоцикла і вискочив на дорогу.

Розвиднілося Чепіжному в Києві. Попитав щось в одного міліціонера, в другого і покотив униз, до Дніпра, на базар.

Объяснение: Его нету ето шлях и с етого вибираешь или перепеши будет правильно и так и та

Объяснение:

Мабуть, немає такої людини серед нас, яка б не хотіла бути щасливою. Але чи всі знають, як цього досягти. У кожної людини своє поняття, що таке щастя, що потрібно для того, щоб бути щасливим. Не дарма народ каже: «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий. »

Що ж таке щастя?…

Що таке щастя. Як його досягти?

Щастя – це стан цілковитого задоволення життям; вияв радості від спілкування з рідними, близькими; успіх, удача. Щастя – поняття моральної свідомості, що позначає стан людини, який найбільше відповідає внутрішній задоволеності повнотою й осмисленістю життя, здійсненням свого людського призначення. Поняття щастя стосується духовного світу людини. А скільки людей – стільки світів. Тож зрозуміло, що кожен витлумачуватиме щастя по-своєму. Для когось – це задоволення, втіха; для когось – добробут. Хтось щастя розуміє як удачу, талан. Для інших щастя – це радість. Оскільки кожна людина живе своїм життям, то й відчуття втіхи від нього в кожного своє. Саме тому й найзагальніші рекомендації як жити, щоб досягти щастя, є дуже умовними.