Твір на тему опис картини йосипа бокшая ужгороцький замок іть пліс на завтра 8 00

Щойно принесена у вигадливо розписаних горнятках кава ще парувала, лоскітливий і п’янкий дух її обіцяв близьку втіху – перед початком розмови, як нерідко буває, на хвильку запала мовчанка. Тільки в куточку зали кав’ярні немолодий і зсутулений вже скрипаль виводив стиха, ледве торкаючись струн, розлогу і заспокійливу  мелодію. «І який же то польський ведмідь здох у волинському лісі, що мене запросили нагально на цю зустріч?» - марне перебирав у думці здогади, як зернята на долоні, Модест Пилипович.                На каву його запросив, пообіцявши важливу розмову, колега по луцькій українській гімназії, вчитель полоністики Войцех Вось.                -Знайомтесь, мій щирий приятель, спадкоємець славетного шляхетського роду, що змагався у доблесті з самим Яном Собеським,- почав дещо загадково  Войцех, кивнувши у бік незнайомця. – Пан Генрік. Але він молодий ще, як бачите, то ж можна так просто і звати.              Модест Пилипович і собі кивнув повагом, відчувши, як йому здалося, струмінь прийдешньої розмови.  « Якщо починається з гонору, то їм це навіщось потрібно. Слід,  напевне, якось випереджувати, хоч таке заняття не по мені».- промайнула думка.                 -Граф Рогаль-Левицький. Радий знайомству.                 Войцех Вось тихо фуркнув, мабуть похлинувшись кавою, і скоса глипнув на незрушне обличчя Модеста Пилиповича, той погляд мов би приклеївся і не відставав, аж доки не впевнився Войцех, що його колега не налаштований на жарти.                 - Стільки працюємо разом, а я й досі не знав,- врешті потамував Вось здивування,- що ваш рід має графське достоїнство…                  - Не гаразд  гоноритися і чванькувати  в мої літа,- злегка всміхнувся Модест Пилипович у свої сиві і пишні козацькі вуса, та посмішка вигулькнула лише на мить і враз собі знову сховалася.                - У нас є для вас важлива пропозиція,- опанувавши себе, Войцех вів далі сухішим, мало не офіційним тоном, наскільки той тон дозволяла сама обстановка кав’ярні.- Але сперш, якщо можна, розвійте мої сумніви та здогади… Не можу ніяк собі взяти у голову і позбутися подивування  - і навіщо вам тут, у польському місті Луцьку, грати ролю українського підбурювача? Що заважає вам стати, як багатьом з освіченого сучасного українства, справжнім польським патріотом? –Войцех говорив все швидше, поступово  більше нервуючись, і навіть скельця його окулярів під високим лисіючим чолом зблискували нервово і роздратовано.                 Модест Пилипович, не вельми ховаючись, як від вкислого надто борщу, скривився і затис для міцнішої терплячки губи. Він, як і більшість учительства гімназії, недолюблював частенько велемовного Войцеха. Учні ж не любили полоніста, бо міг він раптом зірватися на крик, нерідко без видимої причини, от вкусить якась муха і бігає класом, рве дитячі зошити та галасує:                - Бздури, панє! Нісенітниці!                Левову частку виховання Вось зводив до вельми пильної уваги дитячим зачіскам – хай тільки хто невчасно сходить до фрізера. І вже, боронь Боже, слово впоперек вставити…Годі тоді сподіватися на пристойну оцінку аж до  іспитів. Коли в бездоганній роботі марне було знайти якусь зачіпку, то ставив Вось нервову навскісну примітку «брак почуця єнзикового» і різав бал  – спробуй скривдженому довести, чи того «мовного почуття» уже вщерть, чи цього разу у мізері…                  - Бережи мене, Боже, від хвороби і патріотів, - Модест Пилипович повільно і обачно надпив шпаркої ще кави, надто гарячого останнім часом остерігався. Він уголос вимовив не свої слова, а сказав почуте від знайомого польського робітника з- під міста Закопане. Після поразки УНР Левицький з Греції, через Італію і Австрію, опинився аж в польському Тарнові, де був в емігрантському уряді очільником міністерства охорони здоров’я, згодом у Закопане – водночас піклувався і санаторієм хворих на туберкульоз вояків УНР, і лікував тутешній люд. Особливо багато приходило робітників з місцевих  гуралень. А вже як виїжджав,  то не хотіли його польські гуралі відпускати, просили лишитися тут назавжди і стати членом їхньої громади. Навіть місцевий ксьондз давав згоду, тільки заїкнувся, що мав би  Левицький прийняти католицьку віру і стати тоді повноцінним польським патріотом. Обурилися цим гуралі, казали, що чоловік йде «ku wieczor zycia”, до життєвого вечора, то ж хай собі лишається в вірі, у якій народився, аби лишень зоставався. А ще, пам’яталося, як один з робітників тільки рукою махнув спересердя: «Вбережи мене, Боже, від хвороби і патріотів».                …Каву готував таки вправний кухар, від пахучого і аж густого напою  тужавіло і бадьорішало тіло, жвавішала кров і трішки паморочилося, як від легкого молодого вина. 

 2 варіант Гравці обирають серед себе вовка і господаря, а самі зображують гусей-лебедів.Вовк займає якесь місце, зване граючими горою. Гуси-лебеді, посидівши деякий час вдома, у господаря, йдуть у поле.
Через деякий час господар кричить:
- Гуси-лебеді, додому!
Гуси відповідають:
- Вовк під горою
- Що вовк робить?
- Траву їсть.
- Ну, біжіть же додому!
Гуси біжать, а вовк їх ловить і поодинці веде на свою гору. Коли переловить всіх,господар топить для вовка «лазню» і просить його помитися. Вовк іде, париться, миється. По виході з лазні господар бере камінь чи палицю і, показуючи їх вовку, каже:
- Вовку-брате! Я тобі корову кину!
Кидає палицю чи камінь, вовк біжить за коровою, гуси-лебеді тим часом біжатьдодому до господаря.

 1 варіант
Усі гравці «гуси-лебеді» стоять «в хатині». Біля однієї із стін кімнати. 
Збоку стоїть «вовк». 
Перша частина музики - діти легко і стрімко біжать до протилежної стіни («в поле»).

 Друга частина музики - виходить на чотирьох лапах «вовк» і рухається в довільному напрямі, а «гуси-лебеді», стоячи на місці, «помахують крилами».

Третя частина музики - «гуси-лебеді» стрімко тікають «в будинок», а «вовк», ставши на ноги, прямує кого-небудь з тікаючих і намагається зловити.

З повторенням гри вибирається новий «вовк».

Як зробити декупажну писанку.

Для виготовлення писанок методом декупаж необхідно обрати яйця з максимально білою шкарлупою та круто їх зварити.

Крок 1. Приготувати кольорові серветки з малюнками. Чим тонші, тим краще. Взяти ножички та клей.

Крок 2. Вирізаємо квіти та мотиви, які будемо кріпити на яйця.

Крок 3. Зняти з серветок білу частину, на якій немає малюнка.

Крок 4. Накладаємо перший шар клею на яйце.

Крок 5. Прикладаємо візерунок та акуратно проводимо пальцем.

Крок 6. Накладаємо другий шар клею. При чому на усю шкарлупу, не тільки там, де малюнок.

Крок 7. Залишаємо сохнути.

Крок 8. Коли клей не буде липнути, накладаємо другий його шар і відкладаємо знову. Повторюємо кілька разів. Поверхня має виглядати так, ніби яйце покрите лаком.

Объяснение: