Твір-опис церкви за картиною в. будка "андріївська церква" у публіцистичному стилі

Андріївська церква будувалась як палацова, проте після смерті Єлизавети її викреслили зі списку палацових будівель. Ніхто про неї не дбав; церква поступово руйнувалась. Будівля старішала, у стінах з'являлись тріщини, підземні води розмивали фундамент. Були пошкоджені та частково втрачені елементи декору, а внаслідок некваліфікованого ремонту кінця 19 століття було видозмінено форму куполів. Так і не побудували дзвіницю, до того ж проект Растреллі на той час було втрачено. В 1968 році богослужіння в храмі припинили і створили музей. Наприкінці 70х років  минулого століття в архівах вдалось віднайти проект церкви. На його основі київські реставратори здійснили необхідні роботи по відновленню споруди у первісному вигляді. Саме такою ми бачимо її сьогодні.

В Андріївській церкві був похований Андрій Миколайович Муравйов – мандрівник, історик, колекціонер, письменник. За життя він з любов'ю говорив про Київ та церкву. Милуючись панорамою, яка відкривається з Андріївської гори, він казав: "Увесь нижній Київ у ніг моїх, з усіма глибокими ярами його передмість."Справді, храм здіймається у височінь на одному з київських пагорбів у мальовничому куточку Києва над Подолом. Стрункий силует споруди неначе підхоплює і несе ритм рельєфу місцевості догори. З усіх боків церква виглядає по-різному, вражаючи виразністю свого обрису, ніби намальованого на тлі неба.

Сюди, на високий п'єдестал храму, в свій час приходили милуватись красою Задніпров’я Гоголь, Шевченко, Максимович та багато інших поціновувачів прекрасного. Природа і мистецтво ніби подали руки одне одному, - казали і кажуть люди під враженням пейзажу в сполученні з архітектурою чудового храму.

Знання -це скарб.Людина, яка прагне знань, відчуває постійну потребу в їх поповненні. Чим більше вона пізнає, тим більше їй хочеться знати. Бо нові поняття, факти, ідеї розширюють коло інтересів, відкривають привабливі обрії ще не пізнаного. Не може приносити радість жодна справа, якщо ми не вміємо її виконувати. Тож треба наполегливо вчитися, щоб після тривалої навчальної праці відчувати ве­лике задоволення. Адже навчання дає пізнання, вміння і навички. Не треба боятись помилятися. Вміння вчитися на помилках — ключ до успіху. Щоб знайти своє покликання, справу всього життя, треба вчитися. Знання потрібні, щоб здобути професію. Про це треба замислитися вже в шостому класі. Безталанних людей немає. Є люди, що займаються не своєю справою. Найбільших успіхів людина досягає тоді, коли її здібності і схильності вчасно виявлені і розвинуті. Щоб вибрати професію, потрібно знати свої індивідуальні здібності. Школа повинна до учням обрати майбутню професію. Але багато залежить і від самих учнів. У кожного є улюблені навчальні дисципліни і ті, які здаються нам нудними і нецікавими. Хоча, на мою думку, нецікавих предметів немає. І якщо почати краще готуватися до «нецікавих» уроків, то незабаром вони стануть улюбленими. Знання додають упевненості у своїх силах, а це вже перший крок до успіху в житті.

Що таке людяність? На мій погляд, людяність, тобто гуманність - це доброзичливе a щире ставлення до будь-кого, навіть якщо ця людина тобі і не подобається. Поняття людяності, як на мене, включає в себе і повагу, і терпимість, і емпатію, тобто вміння поставити себе на місце іншої людини, зрозуміти її почуття та хід її думки. Гуманна людина ніколи не буде принижувати інших, не буде агресивною або авторитарною. Гуманна людина завжди буде толерантною, бо розуміє, що люди різні, і ніколи не стане нав'язувати свою думку іншим. Гуманна людина намагається робити добро іншим, або хоча би не робити зла.