Етюд на тему вечір , мов казка над україною

Вечір, мов казка, над Україною,
Вечір спочив над моєю родиною, 
Казку нашіптує рідній землі, 
Зорі всміхаються вам і мені.

Свіжий вітрець повіва над ланами, 
Ходить тихесенько-тихо за нами.
Підемо разом до тихої річки,
Там, де схилилися буйні смерічки.

Мирно посидимо разом з тобою, 
Може, поділимось з другом журбою.
Леле, Украйно, калино рясна!
Буде й у тебе доля ясна!

Небо-це щось далеке,невимовно красиве,яке вабить своєю могутністю та величчю.Напевно кожен замислювався над питанням:"Якого кольору небо?"І всі люди відповідають по-різному.Для когось небо синє,для когось блакитне,а для когось воно біле.Скільки людей,стільки і думок.Ось і я собі задаю це питання.Для мене небо чисто синє,коли воно спокійне,темно синє,коли лютує та білесеньке у теплу погоду.
Отже,це питання є досить філософським,адже над ним можна думати годинами.До сьогодні ніхто не сказав якого кольору небо,що ще раз підтверджує мою думку.Мільйони людей-мільйони різних думок!

Незвичайне явище природи, з яким мені доводилося зустрічатися

Мені хочеться розповісти про мурашник і його дивних маленьких мешканцях – мурахах. Мурашник – це ціла держава із гніздами-будиночками, складами, вулицями й, напевно, палацовою площею. А мурахи – стан організоване співтовариство, у якому є королева, є крилаті молоді самки й самці, є безкрилі робочі мурахи. Вони увесь час у русі: кудись біжать, щось тягнуть – працюють, роблять запаси на зиму й для майбутнього потомства. Але, виявляється, працюють тільки робочі мурахи або навіть мураха-раба. А «рабами» вони стали тому, що великі й сильні мурахи розорили гнізда більше дрібних побратимів, вигнали хазяїв, а їхні яйця й личинки перетягнули у свій мурашник, виростили з них зрілих мурах і змусили служити собі. У світі існують тисячі різних видів мурах

И в кожного виду свої звичаї, своя організація мурашиного співтовариства