Твір-мініатюра на тему "в чому сила людини" 9 клас

В чем сила человека?

Сначала я перескажу кратко одну главу из романа Станислава Лема "Магелланово облако". 

… В гитлеровской Германии жил коммунист-подпольщик Мартин. Гестапо арестовала его, и, действуя по наработанной схеме, сначала подвергло пыткам. Ему ломали ребра, палками отбивали внутренности, обливали водой, что бы привести в себя и истязали дальше. Поняв, что он не выдаст своих товарищей, его подлечили в госпитале и просто отпустили, что бы идя по его следам арестовать тех друзей, к кому он пойдет. Он голодал, но сидел дома, понимая, зачем его отпустили. Его арестовали снова и, приодев, выделив чистую комнату стали брать с собой на аресты подпольщиков. Он кричал, арестованным, что сам находится в таком же положении, но гестаповцы делали вид, что это часть сценария. Подпольщики выпустили листовки с предупреждением об опасности связей с Мартином. Он попытался осторожно обратиться к брату, но тот не пустил его за порог, родители не приняли. Он молчал. Он молчал, когда гестаповцы рассказывали ему о бесполезности его молчания, так как он все равно умрет с клеймом предателя. Через два года его застрелили в тюрьме. Поняв, по шагам, что за ним пришли, он успел нацарапать «Товарищи я не…»

В чем была сила этого человека, что он выстоял в борьбе с неодолимой силой? Почему он, проиграв битву, выиграл войну?

У него была святая цель – бороться за счастье будущего человечества, и более близкая – выкорчевать эту язву на совести человечества – гитлеровский фашизм. Он, конечно, понимал, что его маленькая часть общей борьбы может быть даже не будет, замечена, но у него была совесть, которая не позволяла остаться в сторонке. Эта же совесть не давала ему удовлетвориться собственным благополучием. Даже в безвыходной ситуации, когда он, оторванный от соратников остался один совесть не позволила ему предать их. Потому что он бы тогда предал себя. И он считал, что будущие мучения от этого шага тяжелее смерти. Вопреки очевидному, он верил в человечество, верил, что тяжелый и позорный путь становления людей человеками будет завершен с честью. Такая совесть называется человечностью.

Эгоист не может быть щедрым, трус не может быть другом, подлый не может быть честным, не потому что эти качества им недоступны. Нет, потому что они еще не человеки, личинки человека. И он старался приблизить перерождение. Как мог.

Сила человека в чистоте помыслов, в наличии не эгоистической цели, в вере в божественную сущность человека, и неизбежный переход от состояния стада к человеку-богу. И осознанная жертва во имя этой великой цели, если это неизбежно.

Он не был одинок, даже когда остался один – с ним было то человечество, ради которого он пожертвовал собой. И это еще одна причина его силы – такие жертвуют собой, а не другими.

Герой Лема заканчивает этот рассказ обращением:

«Этого человека мучили, избивали — он молчал. Молчал, когда от него отвернулись родители, брат и товарищи. Молчал, когда уже никто, кроме гестаповцев, не разговаривал с ним. Были разорваны узы, связывавшие человека с миром, но он продолжал молчать. Чем мы заплатим за это молчание?»

ЧЕМ мы заплатим за это молчание?

 

Мені доводилося бувати в Києві у якості туриста багато разів, і кожний раз, відвідуючи столицю нашої країни, я не втомлююсь
насолоджуватись прекрасною архітектурою цього величного міста з досить захоплюючою біографією. В Києві багато унікальних храмів,
які приваблюють своєю пишністю та неповторними рисами, але з першого погляду запала в мою душу головна церква землі Руської часів
Ярослава Мудрого, що була присвячена ним Софії, якій поклонялися стародавні Візантійці.
Я достатньо цікавився історією нашої столиці, тому мені відомо багато історичних фактів, пов’язаних з розвитком Києва. Вивчаючи
історію, я дізнався, що князь Ярослав довго та вдало правив Руською землею, тому його і прозвали Мудрим. Під цим ім’ям ще за
життя він став відомий серед своїх підданих та в інших землях. Стараннями Ярослава Мудрого столиця Київської Русі стала не гірше
Константинополя. При вході до міста князь збудував три кам’яні брили, найкрасивіша з яких отримала назву «Золоті ворота». Така назва
з’явилася тому, що брила була вкрита позолоченою міддю. Дехто з сучасників князя натякав йому на марнотратство, мов, навіщо ця
позолота, навіщо така розбудова? І навіщо таку велику церкву поставлено на пагорбі, звідки її було видно забагато миль до міста?
Але мудрий князь Ярослав був вдалим правителем и прекрасно розумів, яке враження справляють на гостей столиці Золоті ворота. Він
знав що робив, тому що ці ворота були лицем міста. Тому ж усі – і співвітчизники, і іноземці, і друзі, і вороги – нехай одразу бачать, який
багатий, могутній та красивий наш Київ!
Під час свого правління Ярослав Мудрий звів багато нових храмів, серед яких Георгіївський, що отримав свою назву в честь самого
князя, бо його християнське ім’я було Георгій, та Іринівский – на честь дружини Ярослава, шведської принцеси Інгігерди, яку охрестили
Іриною. А головну церкву столиці Русі Київської та всій землі руської, яка, незважаючи на історичні та природні катаклізми, дійшла до
наших часів і дуже вразила мене своєю величністю та архітектурою, він назвав Софією.
Собор було закладено на місці, яке і понині має велике історичне значення для нашого народу, бо на цій землі відбулася переможна
битва киян з печенігами. Собору було відведене найвище в місті місце, тому перед мандрівником, незалежно від того, через яку б браму
він не заходив до Києва, відкривався захоплюючий вид на багаття куполів Софійського собору.
Софія Київська мала не тільки величний, а й живописний вид і гармонічно розросталася у висоту, с першого погляду вражаючи тих, хто
бачив цей храм у перший раз. Стіни собору вже в той час, як і нині, біли вибілені, а цегла, з якої будувався храм, змішувались с рожевим
каменем, що утворювало чудовий орнамент та прикрашало стіни Софії. Мозаїки Софії Київської на початку існування собору займали
досить велику площу – майже шістсот сорок квадратних метрів. На превеликий жаль до нашого часу збереглося лише двісті шістдесят
метрів цього унікального виду живопису, але й те що залишилось, вражає кожного з нас своєю красотою. На сьогоднішній день мозаїки
Софійського собору є найбільшою пам’яткою монументального мозаїчного живопису, що збереглася до нашого часу у своїй первісній
красі. А ось фрески храму збереглися набагато гірше ніж мозаїки, і по причині багаторазових реставрацій багатьом з них було задано
непоправної шкоди.
Майстерність сюжетів мозаїк та фресок вражає мене кожен раз, коли я маю можливість помилуватися цим шедевром зодчества та
архітектури, який підкреслює витонченість біблейських сюжетів і складається в єдиний гармонічний ансамбль. Якщо зупинитись хоча б на
хвилинку та замислитися над красотою Софії Київської, внутрішнє живописне вбрання цього собору та його зовнішні лінії навіюють мені
думки влади земної і небесної, її непорушність та велич.

Природа і ми

"Люби природу не як символ

Душі своєї.

Люби природу не для себе —

Люби для неї", —

писав у одному із своїх віршів незабутній Максим Рильський, якого друзі з любов'ю називали Максим Добре Серце.

У багатьох своїх поезіях він оспівав природу рідної України, закликав берегти її й захищати від злої та жорстокої руки, примножувати її багатства, любити її.

Ми всі — діти природи, її часточка. Вона, велична і могутня, дарує нам життєві радощі, бо годує й зодягає, вчить і радить, застерігає й попереджує, винагороджує за хазяйновитість і суворо карає за байдужість і бездушність.

Природа — вічне джерело натхнення. Скільки прекрасних полотен живопису, музичних шедеврів, поетичних рядків створено від спілкування з нею, скільки пісень складено!

Природа — джерело нашого матеріального добробуту, якщо ми, люди, по-розумному використовуємо її багатства.

Наші предки добре знали таємниці землі. Називаючи її матір'ю-годувальницею, розуміли, що до неї й ставитись треба так, як до матері: шанобливо, тактовно, з любов'ю і повагою, турботливо, по-доброму. Тоді й земля віддячить і сприятливим кліматом, і багатими врожаями, і чистим повітрям, і ласкавим сонечком, і благодатним дощиком...

Людина мусить бути дбайливим господарем у храмі матінки Природи, а не жадібним байдужим споживачем. Звертаючись до лісу як до свого друга, Максим Рильський писав:

А за кожну деревину,

Що піде нам на будови...

...Ми нові гаї посадим,

Щоб земля була весела,

Як веселе птаство в лісі,

Як веселі дерева.

Пам'ятаймо, що за нами йдуть майбутні покоління. Якою ми залишимо їм нашу рідну землю, сьогодні залежить від нас.

Объяснение:

если. я правильно понимаю

ну если длинное можно главные слова выбрать