Твір-мініатюра моя улюблена пора року

багато хто любить літо, дехто весну ,осінь. це зрозуміло. навесні все прикодиється, щодня стає дедалі тепліше.

розбруньковуються дерева, з'являються перші квіти. влітку добре відпочивати, купатися, загорати, їздити на море або у село, бути ближче до природи. мало хто любить зиму. я люблю, за її красу. так чудово бродити засніженим парком або піти до лісу на лижах! багато свят припало саме на зимові канікули. а новий рік! хіба є такі, хто не любить це свято? у кожній оселі стоїть прикрашена ялинка, і люди роблять одне одному подарунки. я дуже люблю зиму!

я хочу свою первую учительницу за то, что она открыла для меня новый, увлекательный мир. за то, что научила меня писать, читать, считать. она научила меня мыслить правильно, она научила меня всему, чему не научит больше никто. она научила меня жизни.

я хочу подякувати свою першу вчительку за те, що вона відкрила для мене новий, захоплюючий світ. за те, що навчила мене писати, читати, рахувати. вона навчила мене мислити правильно, вона навчила мене всьому, чого не навчить більше ніхто. вона навчила мене життя.

может так?

за чарівною хмаринкою сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. ось-ось має зійти сонце. його промінчики уже спалахують на обрії. чекають ранку всі: рослини, тварини, люди. тільки чому ж його ще немає?

може, ще спить солодким сном? а може, посварилось із землею і не хоче більше світити? що ж тепер?

і все-таки схід поступово рожевіє. нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, величне, красиве.

хутенько освітило променем води, ліс, навколишні поля, будинки  людей. заіскрилась зеленим килимом земля в його сяйві. коли промінчик сонця долинув і до мого обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів новий день. ось думаю