Придумать предложение с словами （театральний квиток）

мені подарували театральний квиток

Сьогодні мені подарували театральний квиток

- Ти знаєш, є дуже цікаві факти із життя Тараса Шевченка, про деякі з них у школі навіть не розповідають.

- Напевно, це так, тому що у біографію все вмістити неможливо, а ось очевидці могли розповісти багато цікавого. Ось я, наприклад, знаю, що на зріст він був невисокий, лише 1 м 64 см.

- Ну, якщо вже мова пішла про цифри, то скажу, що 24 роки Тарас був кріпаком, 11 років перебував під слідством, на військовій службі, у за-сланні, і лише 12 років життя був відносно вільною людиною!  

- Приголомшливо! А знаєш, скільки у нього було художніх робіт? Малюнків, офортів?

- Напевно, близько тисячі?

- Більше! 1300!

- До речі, приблизно стільки ж пам"ятників Кобзарю існує у всьому світі.

- Навіть важко уявити! А я недавно у музеї бачив  «Буквар», який Шевченко видав на власний кошт. Книга вийшла накладом у 10 тис. примірників і була призначена для вивчення грамоти у безкоштовних школах.

- І це при тому, що сам він у школі закінчив усього 2 класи!

- Кажуть, що Тарас Григорович був великим модником. У своїх особистих мемуарах він висловив захват стосовно купівлі нового плаща-макінтоша, вартістю 100 рублів. До речі, коли Шевченко працював в археологічній комісії, його зарплата становила 150 рублів на рік.  

- Мені було б цікаво дослідити повністю біографію поета, якщо це взагалі можливо. А тобі?

- Мені також.

Поки я був малим, ким я тільки не мріяв бути: і космонавтом, і геологом, і вчителем, і кібернетиком, і біологом, і міліціонером. Ці дитячі захоплення тією чи іншою професією були пов'язані з розповідями дорослих, переглядом "мультиків" або ж художніх фільмів (як мені хотілося бути "ментом" після, однойменного фільму!)

Та ставши на порозі дорослого життя, треба зробити той відповідальний крок, який визначить мою подальшу долю та життєву дорогу. Мій тато — науковець, мама — учителька, кожен із них розповідав про свій фах, показавши як позитивне (обом дуже подобається їхня робота), так і негативне (труднощі, проблеми, які доводиться вирішувати чи стикатися з ними). Вони не вмовляли мене продовжити родинну традицію, вибравши чиюсь фахову лінію. Вони, як і я, — прихильники ідей Григорія Сковороди, зокрема ідеї "сродної праці": людина має себе реалізувати там, до чого найбільше має природного таланту, до чого лежить її душа.

Усі мої однокласники захоплюються комп'ютерними програмами, правда, дехто лише на рівні ігор, але всі одностайні в тому, що це — сучасні технології і без них аж ніяк не можна говорити про якісь досягнення в науці чи техніці. Не заперечую важливості комп'ютерних досягнень, та все ж існує небезпека — за вдосконаленням комп'ютера як би нам не втратити людину. І не даремно виник сучасний вираз: "Комп'ютер забирає душу людини", тому завжди слід пам'ятати, що ми насамперед — люди.

Можливо, саме ці міркування спонукали мене до того, що я вирішив стати психологом, а ще точніше — дитячим психологом. Наш час великого напруження, яке переживають батьки зокрема на роботі, призводить до багатьох проблем, які виникають у дітей під час навчання в школі чи при спілкуванні з ровесниками. Мені здається, що причина саме в тому, що батьки часто не мають часу, аби до своїй дитині у складній ситуації, а дехто й не має особливого бажання. Ось тут би мав прийти на до шкільний психолог, щоб полегшити життя маленькій людині, терпляче пояснюючи життєві явища та ситуації. Це не "грошовита" професія, але вона мені до душі, тому вважаю, що матиму успіх, бо ідею "сродної праці" я хочу втілити в життя.