420. у реченнях визначте антитезу, оксюморон. якими лексич ними засобами вони виражені? 1.оживлялась музика крапель сумних і веселих, лінивих і жвавих, глухих і дзвінких (м. коцюбинський 2. гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили петрове серце (панас мирний). 3. воно дуже добре, та нікуди не годиться (нар. творчість). 4. і в епіцентрі логіки і стресу, де все змішалось — рідне і чуже, цінує розум вигуки прогресу, душа — скарби прадавні стереже. 5. у легкості вітрила, у по пелі згорань ти знаєш слово — брилу, і слово — філігрань.6.слово — прізвище думки тепер, а частіше її псевдоніми.7.не знав, не знав звіздар гостробородий, що в антисвіті є антизірки, і що в народах є антинароди, що у століттях є ан тивіки (з тв. л. костенко). 8. «блажен, хто » вірніше — хто в сивині не постарів, для кого юнь плоди коли ше і світить небо вечорів, для кого грім і синя тиша, земна любов і гордий гнів є суть єдина (а. малишко).​

Найчастіше в мовлені антоніми вживаються для порівняння когось або чогось, і використовуються в реченнях парами. Наприклад: Он, дивися, Михайло й Василь, рідні брати, але один такий високий, сильний, а другий дуже слабкий, та й зростом  не вдався, дуже ж бо низький. 

Або ще - ці крнкурсанти не рівня один одному, в першого сильний голос. а в другого слабкий, ледве чутний.

Одна дитина була добра, з усіма ділилася за можливістю, а друга жадібна - навіть те, що її не треба ніколи нікому не віддавала. 

Також багато антонімів можемо побачити в народній творчості, наприклад, в прислів'ях: правда з дна моря виринає, а неправда - потопає 

Ось тримай, сподіваюсь, це тобі до

Детальніше - на -

1 Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто?

2 Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).

До істот належать іменники, що називають:

- осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);

- тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);

- міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);

- померлих (мрець, небіжчик, покійник);

- означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);

Усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси).

3 Переважну більшість у мові становлять загальні іменники, що означають узагальнені назви однорідних предметів, — назви, спільні для ряду однотипних предметів, істот, явищ, понять: книжка, учень, місто, виставка, сад, море, блискавка, природа, бадьорість тощо.

Значно меншу групу становлять в л а с н і іменники, що означають індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів.

До власних назв належать:

- імена, прізвища, псевдоніми, прізвиська: Катерина, Василь, Ярослав Мудрий, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Архімед, Цицерон;

- прізвиська тварин: Рябко, Барбос, Мурчик, Білий Бім Чорне Вухо;

- назви країн, держав, міст, сіл, гір, морів, озер, річок: Європа, Азія, Україна, Придніпров’я, Кривий Ріг, острів Земля Принца Карла, село Рясне, Південнокитайське море, Дніпро, Ла-Манш;

- назви книг, журналів, газет: драма «Лісова пісня», журнал «Сучасність», газета «Факти»;

- назви заводів, фабрик, пароплавів: завод «Більшовик», фабрика «Рошен», пароплав «Одеса»;

- назви організацій, установ, історичних подій, свят, почесні звання, найвищі посади: Рада Безпеки, Верховна Рада, Стародавня Греція, Перша світова війна, Прем’єр-міністр, Президент України;

- релігійні поняття: Матір Божа, Біблія.

Власні імена пишуться з великої літери, мають тільки однину (Київ, Харків) або тільки множину (Карпати, Чернівці).

Іноді прізвища та імена людей, коли вони служать для узагальненого означення цілого класу однорідних осіб, предметів і явищ, переходять до категорії загальних іменників: геркулес, дизель, кольт, браунінг, рентген, маузер, реглан, силует, донжуан.

Загальні іменники, виступаючи в мові у значенні індивідуальних назв, переходять у власні іменники: Захід (країни Західної Європи), планета Земля, Леонід Буряк, село Вишеньки. Часто тільки з контексту можна визначити, яким є іменник — власним чи загальним.

4 в Н. в. однини на -а (я) закінчуються переважно іменники жін. роду, на -0 – переважно чол.роду, на -о, -е – середнього роду.

5Спільний рід — рід української мови, до якого належать іменники, що мають одну форму на познаку кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чи всіх трьох.

іменники із закінченням на -а, -я та називають особу за її характерними діями або рисами поведінки: писака, кусака, читака, посіпака, недоторка, ябеда;

назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), базікало (чоловічий і жіночий), чванько (чоловічий і жіночий)[2][3].

назв чоловічого або жіночого роду, утворені за до нших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук-, -юк-, -уч-, -юч-, -уг-, -юг-, -иськ-: вітрюга, свинюка, хлопчисько[1].