Визначте із чим співвідносний фразеологізм як грибів після дощу

Наприклад зкалюжами їх дуже багато після дождю

1. Закрався вечір, одшуміла праця.

2. На поле синєє вечірній пав туман, над річкою пливуть його мінливі тіні.

3. Дугою вудлище зігнулись ліщинове, дзвенить, немов струна, прозора волосінь, вода кругом іде.

4. Стрибають, циркають і квокчуть між кущами дрозди, шовкова рунь прослалась по ланах. Повітря — тихий мед, гаї — барвисті плями

5. Чекає ратая, паруючи, чорнозем,

Фіалки молоді старий ворушать лист,

Діброви тягнуться в обійми першим грозам, Чиряток-свистунків дзвінчастий ллється свист, Жагучі коні ржуть, і соком срібно-сльозим Берези капають...

6. Я пам'ятаю, йшла весна, Своїм походом смілим,

І по саду лилась вонаКвіток зеленим пилом... 7. Вона казала:" кожне слово Людську історію чудово,

Як чиста крапля, відбива".

8. —"Я пам'ятаю, в юності моїй,

Ми завжди проводжали рік старий Гучними пострілами із рушниці"— Казав Денис, що так воно годиться.

9. Білі мухи налетіли, Все подвір'я стало біле.

10. Нараз, майнуло щось попід стіною,

Почулись кроки, чийсь усатий вид заглянув у вікно...

11. Що ж, признаюсь, люблю я здавна Київ, Любов'ю теплою...

(З тв. М.Рильського).

12. Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.

Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі.

Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках. Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів.