Знайти 10 підрядних речень з наталки полтавки

5. Особлива форма дієслова, що виражає ознаку за дією або станом, і поєднує у собі граматичні особливості дієслова і прикметника 6. Що означає діеслово. 8. Її визначають за закінченням дієслова в третій особі множини 10. Буває дійсний, умовний, наказовий По вертикали 1. Дієслова можуть вживатися у минулому, теперішньому чи часі. 2. Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити?що? 3. Особлива незмінювана форма дієслова, що називає додаткову дію або стан і відповідає на питання що роблячи? що зробивши? 4. які функції реченні дієслово найчастіше виконує у реченні. 5. Зміна дієслів за особами, часами і числами називається 7. У реченні прикметник найчастіше виступає як. 9. Розділ граматики в якому вивчаються явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови

АРОМАТ ЛЬВОВА

   Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш від­чувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджа­ють не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колиш­ній львів'янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути со­лодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світо­будови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жи­лах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.

   Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним ви­верженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назо­вні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і засти­гла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.

   Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.

   Заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вір­менської громади й одним із культурних центрів львівського поспіль­ства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, ла­гідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір'я Вір­менського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншо­му вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михай­ла Боярського «Д'артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір'я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.

  Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лако­нічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст., яке на Вірменській «випи­нається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам'яниць Льво­ва — ампірний будинок «Пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам'яницю, своїми дванадцятьма сузірними зна­ками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам'яниці № 21, на яких пра­давні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...