СКОР БУДЬ ЛАСКА Накреслити схеми речень. Відповідно до однієї з накреслених схем скласти й записати своє складне речення з різними видами зв’язку. 1. Коли б мене більше на світі було, я б десь біля сонця поставив табло, де б вічно світилася дата одна: коли закінчилась остання війна. (П.Воронько.) 2. Знав я друзів своїх, що не мали хвальби а чи зради, бо хвальба – то є тлінь, а від зради немає поради. (А.Малишко.) 3. Для кожного, хто б вільним буть хотів, ума не треба, серця й поготів, щоб пити й жерти чи убивство втнути і щоб в останню мить таки збагнути, що правду каже приказка стара, яку не раз доводилось вам чути: хто сіяв зло, не діждеться добра. (Ф.Війон.) 4. Аби посидіти хоч трохи нагорі, чимало пнеться в мери, в депутати, але ніхто не йде в каменярі: вогонь Франка у грудях треба мати! (В.Красиленко.) 5. Як хочеш політиком бути, не треба ні бачить, ні чути: за тебе хай бачить і чує, хто панує. (Р.Бернс.) 6. На світі законів немало, я нагадаю один: щоб море не висихало, потрібно багато краплин. 7. Але в штормову голину, як море бентежить гнів, потрібна зайва краплина, щоб вийшло воно з берегів. (В.Симоненко.) 8. Ми знали: півень провістить світанок і вся нечиста сила пропаде. (Н.Кир’ян.) 9. Спіткнулась студінь, й одступає морок: палає ватра, палахкоче в горах, ласкавість материнську роздає. (І.Павліха.) 10. Тяжке сирітство, як же взнати свій гений рід, свій генний код? Тож діток треба научати: якщо ми разом, ми – народ. (П.Кириченко.) 11. А вітер – чудовий маестро, тополь і берізок оркестри змахнули смичками завзято: звучи, вереснева сонато! (В.Сторожук.) 12. Дощ подався вдалеч, земля довкруж полегшено зітхнула: сипнуло сонце із-за хмар проміння – іскристо засвітилися калюжі. (М.Косякевич.)

Люди бувають різні, тому й поводяться по-різному, і вчинки в них різні. Одні люди добрі, лагідні, в них і вчинки добрі. Такі люди допомагають іншим. Якщо в них є можливість, вони завжди подадуть бідному або до каліці чи старенькому. З таких людей виходять добрі друзі, на яких можна покластися, знаючи, що ця людина тобі до Така людина ніколи не видасть тебе і не розповість твою таємницю. 

Але є й такі люди, що ніколи не подадуть бідному, якщо навіть дуже багаті. Ці люди майже завжди стають черствими через збіднілість своєї душі. Усі ці люди готові на будь-що, коли їм щось потрібне. Вони дуже заздрісні, їм не можна довіряти свою таємницю — про неї знатимуть усі. Цим людям не можна довіряти ще й тому, що коли їм вигідно, вони можуть збрехати. Ці люди готові проміняти друга або рідну матір на будь-яку річ. Вони завжди дорікають тобі. Якщо посваритися з такою людиною, вона почне розповідати усім про тебе неправду або переказувати неприємні моменти з твого життя. 

З такими злими і брехливими людьми краще не спілкуватися, бо сам станеш таким. Та, на щастя, добрих людей у нашому світі більше. 

1.Тема жінки-матері досить широко представлена у творчості Т. Г. Шевченка. Трагічне спокутування гріхів молодості розкриває поет у поемі «Наймичка». Починаючи з прологу, де ведеться розпо­відь про знищення дітей вдовою, автор переносить нас на хутір ба­гатого подружжя, де і відбуватимуться події.

Народивши позашлюбну дитину, Ганна мусила відректися від неї за законами тогочасної моралі. Вона залишила дитину біля двору Насті і Трохима. Але серце материнське — не камінь; про­щаючись із своїм колишнім життям, вдаючись до самозречення в ім’я свого сина, вона наймається на роботу в цей дім, щоб бачити дитину, щоб піклуватися про неї. Усвідомлюючи свою провину, Ганна мусить все життя спокутувати гріхи: живучи і доглядаючи рідного сина, не мала можливості почути від нього найдорожчого слова у світі — мамо. Таким вже виявився непосильний тягар гріха моло­дої жінки. Любляче серце Ганни розривалося через тугу, через стра­ждання, що не могла зайняти своє справжнє місце матері. Догляда­ла, не досипала ночей, відчуваючи найменший шелест у кімнаті, чуючи дихання сина. Вона жила у радості, бо доля дозволила їй бути поряд із дитиною, бачити її сімейне благополуччя, тримати на руках своїх онуків.

Каралася і мучилася Ганна все життя, страждаючи від того, що вела подвійне життя, не зізнаючись у тому, що вона є матір’ю. Без­межно люблячи дитину і усвідомлюючи провину перед нею, Ганна ходить до Києва, вимолюючи прощення у Бога за свій тяжкий гріх.

Т. Г. Шевченко з поетичною майстерністю зміг описати психо­логічну сутність материнської душі. Коли читаєш фінальну сцену поеми «Наймичка», на очі навертаються сльози. Ледве дочекавшись Марка, Ганна перед смертю зізнається у тому, що стільки років хо­вала у найдальший куточок своєї душі. Вона повідомляє йому, що є його матір’ю. Настав той момент, коли Ганна скинула з себе людсь­кі муки материнської недолі, коли вона сказала те, що не могла сказати раніше. І чиста вже, покаянна душа її, полетіла у вирій вічності, де запалає вогником материнської любові і синівського визнання.

II   варіант

Всі ми більшою чи меншою мірою жертвуємо людям щось своє: час, знання, любов... Найвища самопожертва — в материнстві. Мати дарує нам не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.

Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Прикладом може служити Ганна, головна героїня поеми «Наймичка».

З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрар- ний світ матері-селянки. Ганна хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати радість материнства. І, вдавшись до хитрощів, гірких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Коли Ганна приходить найматися, то одразу ж погоджується працювати за будь-яку плату, навіть без­платно, щоб тільки бути коло дитини. А коли вже вона доглядала сина, то так піклувалася, що й з іншої хати чула, «як дитина дише». Таке відчуття властиве тільки матерям.

Життя Ганни — материнський подвиг. їй соромно за свою провину, вона боїться осуду сина. І навіть перед смертю їй нелегко зізнатися. Та не хочеться їй брати «гріха» з собою. Ганна намага­ється пояснити синові, чому підкинула його чужим людям, прагне знайти слова, які б не поранили його душу, а викликали до старої матері жаль і прощення. Зізнання забрало у Ганни останні сили. Вона «оніміла», навіть не попрощавшись з Марком.

І. Франко писав, що «наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, ...заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя на користь своєї дитини».

Тарас Шевченко всім серцем співчуває і захищає у своїх творах жінку-покритку, хоч народна мораль її засуджує. Він страждає ра­зом з нею. Митець усім серцем схиляється перед образом простої неосвіченої селянської жінки — цієї безталанної мадонни україн­ського народу.

3.1. Ніколи не здаватися і йти до своєї мети ("Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте").

2. Шанувати нашу неньку-Україну, нашу мову ("І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь").
3. Не забувати наших пращурів, які боролися за нашу свободу.
4. Бути завжди напоготові, щоб стати і захищати нашу державу.
5. Бути обережними і "не кохатися з москалями, бо москалі чужі люде..."
6. Любити один одного і завжди допомагати один одному.