з поданих прикметників скласти речення та проаналізувати , зелений велике , пухнаста, весняний кумедне смачна яка частина мови що означає питання

Відповідь:

Пояснення:

Тобі треба зробити речення, використовуючи дані тобі слова, і потім використавши , ці слова в реченні, визначити ,яким членом речення вони є.

Наприклад:

Весняний день прийшов раптово.(Тут весняний є означенням, адже цей прикметник  описує день, тобто вказує який? він)

А може бути ось так :

Ця страва смачна.(Тут прикметник виступає в ролі присудка, адже він стоїть після підмета(Страва) і відіграє роль( ця страва є смачна)і він стає присудком)

школа – це основа основ. вона, як ніхто і ніщо інше, перетворює людину в особистість. саме там ми починаємо розкриватися, робити першу гідну заявку про себе світові.

школа – це перший крок до самостійного життя. адже багато що відбувається вперше: і перший урок, і перша перемога, і першої серйозної поразки, і перше кохання.

у школу ми приходимо боязкими, сором’язливими і невмілими. з рук в руки нас батьки першій вчительці. а скільки було переживань, але нам пощастило з першою вчителькою – доброї, мудрої. вона стала нам другою мамою. вчителька навчила нас не тільки читати і писати, а й дружити, зрозуміти, що батьківщина починається «з картинки в твоєму букварі».

адже школа – це не тільки загальноосвітній центр, це школа життя. ми вчимося тут важливого: бути чесними, чуйними, цілеспрямованими, вміти жити в колективі. у школі ми будуємо своє «я» по цеглинці, важко, повільно, обережно. нам у цьому наші вчителі. мені дуже пощастило – вони не тільки вчителі, а й друзі. друзі, які дадуть мудру пораду, підставлять плече і вкажуть правильний шлях заблукав. їх увагу до нас, терпіння викликає захоплення, а душу переповнюють слова подяки. шкільні вчителі вчать нас долати себе, свою лінь, неорганізованість, не зупинятися на досягнутому і йти вперед.

у школі ми проводимо більшу частину часу. ми зростаємося з нею. ми живемо її життям, а вона нашої. вдома ми розмовляємо в основному про школу. батьки, в якійсь мірі, нас починають по-доброму «ревнувати» до вчителів. союз будинку і школи завжди дуже необхідний, так як саме в комплексі, при оптимальному взаємодії цих двох найважливіших соціальних інститутів і досягається максимальний ефект. цьому приділяється велика увага.

важливість школи в тому, що вона багато в чому визначає долю людини. школа дає крила і вчить літати, а нам треба правильно вибрати як летіти і вибрати правильний курс.

пройдуть роки. ми обов’язково будемо згадувати свою школу, вчителів, однокласників, ми будемо розповідати про неї своїм дітям. ці спогади будуть світлими, адже «шкільні роки – чудові».

оповідь, що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу загалом через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, культури, соціальної групи, яка лежить в основі характерного їм світогляду.

Міфи характерні як для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського та дорелігійного мислення, так і сучасної людини. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживаються терміни «неоміф» або «псевдоміф». У новітніх дослідженнях міф часто розглядається як альтернатива науковому мисленню і невід'ємна складова сучасної культури[2].

Объяснение:

Жанрові особливості

Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.

На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».[3].

Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.

+Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,