1. Укажіть односкладне речення. А) Три печальні фігури із свічками в руках. (І. Цюпа) Б) З пальця меду не добудеш. (Нар. творч.) В) Ранкова тиша солодко дрімає. Г) Я сам хочу співати, своє щось, окреме… (М. Коцюбинський

Взято з одної довідки, пам'фред, як робили виставу і читали цю суперечку і вібповід українця була аргументована цим листом.
Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати

Нас так довго вели до майбутніх зірок комунізму,
Аж в очах потемніло від спалахів тої зорі.
Занедужали ми, занедужала наша Вітчізна.
Навіть вогник свободи жевріє лише – не горить.По-звірячому били,кидали кати нас за грати. 
Йшли щляхами негоди наосліп кудись,хто куди.
В українські серця вкарбувалися прокляті дати
І наруги, і зради,зневіри, ганьби і біди.Наша мова-душа,в ній надія , і радість,і пісня.
Українці ми з нею, а не хохоли з давнини. 
Від Петра до тепер познущалися з мови навмисно:
І “браточки”, і ляхи, і твої, Україно,сини.Що ж скаженним душі чорнота притаманна,    
Не холонить у них каменець яничарських сердець.
Україну роздерти-таке їх негідне завдання
І до ради нової вести нас ізнов, як овець.Ну,і йдіть, хоч до дідька, кому не болить Україна.
А нам воля і праця, і небо свое голубе.
Батьківщина одна,наша матінко кревна,едина.
Збережемо ж її, українці, а, значить, себе!