Прочитати текст. Виконати завдання до тексту. НАШ КЛАС Наша школа — найкраща в містечку. Не думайте, що я хвастаюсь, — справді найкраща. Вона зовсім нова-новісінька, її ж тільки цього літа збудували. Вона має два поверхи, вікна в ній величезні та світлі, а коридор такий широкий, що хоч би й десятеро школярів стали в шеренгу й отак побігли, і то б ніхто за стіну не зачепився. Як підеш ти коридором, то з обох боків побачиш двері й двері, — багато дверей. То все — класи. А на другому поверсі вчительська кімната, кабінет директора, фізкультурний зал і в самому кутку, праворуч, — наш клас. Еге ж, з усіх класів тільки наш четвертий «А» на другому поверсі. Я ніскілечки не хвастаюсь, наш класний керівник Захар Іванович так і сказав: — Діти, пам’ятайте, наш клас помістили недалечко від директорського кабінету, бо всі вчителі певні, що четвертий «А» буде найбільш дисциплінований і не заважатиме працювати. (О. Донченко Знайти та виписати в тексті числівники. З’ясувати, як вони утворен складні, складені), яку синтаксичну роль виконують у реченні.

Подснежники, вестники весны, первыми вступают в единоборство с суровой зимой. Внезапно появившиеся среди снега, они представляют, зацветая, удивительное зрелище. Кажется, на землю наброшено белое кружевное одеяло, сотканное из пушинок снегопада и из бликов маленьких белых цветов. Очарованный ослепительной красотой подснежников, человек, увидевший эти цветы, не может оторвать от них взгляд.

Появятся проталины, и подснежник, раскачиваясь на тонком стебельке, начинает подпевать ручейкам. Цветы звенят, как колокольчики, чтобы разбудить природу, спящую крепким сном.

 скажи я про цветок написал(а)

Що таке мова? Це квітучі поля слів, небесні хмари почуттів та емоцій, тихий трепіт серця і незрозумілий поклик душі. Мова єднає і роз΄єднує, розлучає і зводить, насторожує і розслаблює. А слова… Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів΄ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів΄ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів΄ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…