До ть.Текст-опис фрукта абрикос 5-6 речень

Відповідь:

Абрикос — круглый бархатистый жёлто-оранжевый плод абрикосового дерева (Plunus armeniaca, оно же Armeniaca vulgaris). У абрикоса очень сладкая, хотя и не слишком сочная мякоть; внутри плода — косточка со съедобным ядром (в размолотом виде оно используется для ароматизации абрикосового конфитюра).

Абрикосовые деревья родом из Китая. Культивировать их стали древние персы, индусы и армяне (отсюда и латинское название дерева — Plunus armeniaca, армянская слива). В Европу абрикосы завезли древние греки более двух тысячелетий назад.

У этого плода много названий. В словаре Даля русскими синонимами слова абрикос значатся желтосливник и морель; в Средней Азии его зовут урюком (впрочем, во всём мире это слово прижилось для обозначения сушёных абрикосов с косточкой), а на юге России, Кавказе и в Молдавии — жердела (жердёлы) или за́рзары (чаще всего этими словами называют дикорастущий, а не культурный абрикос). Что же касается европейского слова абрикос, у него вообще очень сложная история: оно прижилось в Европе благодаря каталанскому языку, в который попало из арабского, в том время как арабы позаимствовали его из латыни: на языке древних римлян название плода звучало как praecoquus — скороспелый.

Абрикосы полезны: богаты каротином (витамин А, который загару и защищает кожу от ультрафиолета), минералами (железо, кальций, магний, натрий, фосфор, фтор), легко усваиваемой фруктозой. Кроме того, свежие плоды низкокалорийны (в отличие от сушёного абрикоса — кураги и урюка).

Пояснення:

Композиція - побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата.

Автобiографiчний твiр це-літературний жанр; твір, темою якого є життя самого автора. ... форм, як щоденник і мемуари (в останніх більше уваги приділяється спогадам про людей, з якими автор зустрічався, подіям, свідком яких він був).

Чи кожен із нас є особистістю? Чи особистісне ядро є обов’язковою складовою особистості? Чи здатна особистість здійснювати масовий вплив на інших? – ТАК.

Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.

Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.

Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?