"Людина - найвища цінність" (за твором Г.Тютюнника "Дивак")

Школа - це цілий світ, повний радості, емоцій і почуттів. Вона об'єднує людей бажанням вчитися і пізнавати щось нове. Немає нічого більш дивно, ніж опанувати чимось абсолютно небувалим.

Мені шалено повезло з класом, в якому я вчуся. Адже всі учні такі різні і особливі, але в той же час нас об'єднує багато спільного. Наш клас дуже дружний і веселий, тут кожен допомагає один одному. На перервах ми спілкуємося, обговорюємо новини та граємо в різні ігри. Особливо приємно ділиться новинами на початку тижня, так як у кожного учня є, що розповісти про вихідні.

Коли на вулиці тепла погода ми дуже часто буваємо на вулиці. Виходимо ми туди на перервах, хлопчаки грають у латки, м'яч, а дівчатка базікають сидячи на лавочках і заплітають кіски. А коли випадає сніг, ми граємо в сніжки і ліпимо сніговиків. Якщо ж на вулиці похмуро і дощить, ми залишаємося в кабінеті граємо по мобільному телефону, обмінюємося картинками або музикою.

У нас дуже хороша вчителька. Вона завжди уважно ставиться до кожного учня, підказує і допомагає, якщо в цьому є потреба. Наш клас завжди бере участь в різних заходах і частенько влаштовує святкові концерти.

Всіх однокласників і однокласниць я вважаю своїми друзями. Ми часто гуляємо з ними поза стінами школи, ходимо в парки і кіно. У нашому класі, як і в будь-якому іншому, є свої лідери, які завжди допомагають іншим і агітують до участі в різних шкільних змаганнях і конкурсах, організовують свята.

Я дуже люблю наш кабінет. У ньому завжди так затишно, світло і дуже приємно пахне крейдою. Сподіваюся, що після закінчення школи ми часто будемо, зустрічається з однокласниками, відвідувати вчительку, провідувати школу і звичайно згадувати той безтурботний час, проведений за шкільною партою!

У людей багато вад і недоліків, зрештою, жоден з нас не позбавлений власних. Ніхто, як то кажуть, не святий. Але є одна людська вада, яку я не можу спокійно переносити, яка викликає у мене гнів, огиду, презирство до цієї людини і ще безліч емоцій. Недолік це — брехня.Мені досі незрозуміло, що спонукає людей брехати. Особливо коли мова йде про близьких, колег, коханих. Навіть якщо ти зробив помилку, якщо зазнав поразки, хіба тобі не пробачать, якщо ти все поясниш щиро-зрештою, близькі люди майже завжди прощають один одного. І будь-яку слабкість, невміння, випадковий необачний крок можна пробачити, а брехня — майже ніколи. Антон Чехов писав, що брехня їсть душу так само, як іржа їсть залізо. Цей точний образ завжди згадується мені, коли я стикаюся з брехнею. Але вона їсть не тільки душу брехуна, вона, немов кислота, роз'їдає довіру, знищує відносини. А скільки існує людей, які більше не довіряють іншим, тому що одного разу їх зрадив близький — збрехав! Тобто брехун знищує не тільки власні стосунки, а й свою жертву: він вбиває віру в людей, вміння відкриватися новим знайомствам і перспективам, оптимізм, любов до життя, нарешті.В якому разі я не кажу, що треба говорити все всім, що треба висловлювати кожну нісенітницю, що спадає на думку, немає, але тактовність і дипломатія не передбачають брехні. Тактовність — коли тобі не сподобався малюнок або вірш одного, і ти кажеш йому: «Це не найкраща твоя робота, я бачу в ній кілька недоліків, я вірю, що ти вмієш краще», — приносить віру в себе, спрагу змінюватися і розвиватися, бажання досягати вершин. А брехня в очі похвалити, а потім за спиною наговорити казна-чого, — брехня вбиває і знищує.Правда гірка, люблять говорити люди, що схильні брехати або приховувати «Правда така ж гірка, як і солодка», — завжди повторює мій батько, який для мене є незаперечним авторитетом, і я надзвичайно поважаю його, в тому числі і за його правдивість. Саме він навчив мене не брехати. Перш за все, власним прикладом, а це головне. А по-друге, завдяки розумінню, що мене приймуть з усіма моїми слабкостями, помилками, недоліками. І ця любов, без умовностей (мене будуть любити, яким би я не був) не має нічого спільного ні з вседозволеністю, ні з «балуванням» дитини. Батько досить строгий, але його претензії завжди стримані, обґрунтовані і справедливі, а похвала цінна для мене. Моя довіра близьких, їх підтримка, яку я відчуваю навіть коли помиляюся, робить мене сильнішими, дає можливість розвиватися - я так хочу виправдати їхню довіру до мене і їх надії!У Піноккіо, італійського Буратіно з відомої казки, відростав ніс кожен раз, коли він брехав. Ось це був би відмінний критерій і показник, якби так було і в житті. На жаль, так буває тільки в казках, і нещирі люди завойовують довіру інших, живуть з репутацією чесної людини, хоча зовсім не заслуговують на неї. Я твердо тримаюся своїх переконань, але нікого не прагну змінити або провчити. Помста — негідна справа. Нехай брехня деяких людей залишиться на їх совісті. "Вільним є тільки той, хто може не брехати», — сказав французький письменник Альбер Камю. Я сподіваюся, що коли-небудь всі люди зрозуміють, що свобода від брехні — найвища цінність.