До ть скласти твір-роздум "як не мудруй а правди ніде діти" (8-10речень) за твором Л.Глібов "Щука

Що для щастя необхідне, а що бажане?

"Щастя", на мій погляд, дуже складне і багатогранне поняття, до того ж, щастя для кожної людини своє. Тому дуже складно визначити, що таке щастя взагалі - можна тільки сформулювати, що таке щастя саме для тебе. Тому я вважаю, що поділити складові щастя на "необхідні" і "бажані" можна тільки для свого, власного, щастя, а не для щастя взагалі.

Я вважаю, що щаслива людина - це людина, яка почуває себе щасливою. Щасливі люди дуже різні і можуть не поділяти погляди один одного на щастя.  

Наприклад, для мене, щоб відчувати себе щасливою, неодмінно потрібно мати добрі стосунки з сім'єю та друзями. А хтось інший може почувати себе щасливим і на самоті, і для щастя йому потрібен мальовничий безлюдний острів. Я вважаю взаємне кохання важливою складовою людського щастя, але хтось може не поділяти цієї думки. І так майже во всьому. Звісно, мало хто буде заперечувати, що здоровим бути краще, ніж хворим, а багатим - зручніше, ніж бідним, але ж багатьма факторами, від яких залежить, чи буде почувати себе щасливою або ні, все не так однозначно. 

Тобто щастя - занадто складне поняття, щоб його можна було проаналізувати та визначити "необхідні" і "бажані" фактори. Мабуть, тому, що на те воно і щастя, щоб бути мінливим і непередбачуваним...

Однієї
травневої
суботи
ми
з
однокласниками
зібрались
іти
до
лісу.
Плани
мали
грандіозні:
зварити кашу, насмажити
шашликів, а ще награтись і
набігатись досхочу. Аж ось нарешті
всі зібралися. Перевірили, чи все
взяли, і хутко рушили.
Сонячне проміння пестило нас,
зігріваючи уже по-справжньому.
Незрівнянні аромати дарувала
яскрава травнева зелень.
Зупинившись на улюбленому місці,
ми звично і швидко розвели
вогонь, а незабаром запах польової
каші уже розносився по галявині.
Посмакувавши кашею, хлопці
побігли грати у волейбол, за ними
попрямували й дівчата. Чаклувати
над шашликом залишився лише
Андрій — великий знавець і
любитель цієї справи.
Гра була чудовою, і Максим навіть
роззувся — аби легше було бігати.
Ось тут і сталася біда. Побігши в
кущі за м’ячем, Максим наступив
на уламок скла. Хлопець скрикнув
від пекучого болю, а за мить уся
шкарпетка була в крові. Першою
отямилася Марійка. Вона завжди
брала з собою ліки першої
необхідності. Швидко обливши рану
перекисом водню, туго затягла її
бинтом. Першу до було
надано, тепер необхідно було
терміново повертатись у місто.
Друзі обережно посадили Максима
на велосипед і доправили до
лікарні. Провідувати однокласника
прийшли всім гуртом. І назавжди
запам’ятали сумний урок, що бігати
без взуття не можна, а тим більше
бити й розкидати скло!