Крім стола, в кабінеті було кілька стільців, шафа з паперами, етажерка (Гр. Тютюнник2. Дієприслівник потрібно відокремлювати в реченні (окремі розділові знаки пропущено)A Раісний хлопчик біг додому не чуючи ніг.Б Дарина почала говорити не переводячи духу.В Мати забороняє мені читати лежачи.ГУ лісі пташечки радіючи співають.​

Була чудова весняна пора, коли птахи вже давно повернулися з вирію, а квіти почали цвісти. В гаю між деревами літав веселий вітер і просив гай з ним порозмовляти. Птахи розповідали йому, яку велику подорож вони здійснили цього року, а старі дерева нарікали на своє важке життя. Вітер відповідав їм веселим дзвінким сміхом і казав, що за своє життя стільки всього побачив, що й все не розкажеш. Він говорив з гаєм ще довго, але ми всього знати не можемо. Тому, що людський зір та слух не взмозі передати усе те прекрасне, про що говорять гай з вітром.
П.С. Писала сама, тому, якщо є помилки, постарайся їх знайти. Або ж якщо твір тобі не подабається, перероби на свій манер.

Справа правопису — одна з дуже тяжких наших болячок. Здається, нема в цілому культурному світі народа, в якого справа з правописом була так погано влаштована, як у нас, в якого б істнувало зразу кілька правописів, і ні одного з них не додержувалось як слід у письменстві. Досить сказати, що в Галичині питання про правопис стояло, а почасти й досі стоїть, як справа політична; цілі партії воювали за правопис і ставили його гаслом своєї політики. У нас, на Вкраїні російській, до того ще не доходило, але, з другого боку — в цій справі у нас ще більше плутанини; кожний пише, як хоче; не проходить кількох років, щоб хтось не вигадав якихсь одмін у правопису. Один час уряд положив кінець тій плутанині, заборонивши вживати якогось иншого правопису, крім російського — „ярижного“. Волею-неволею довелось писати так, як наказували „зверху“, але тепер, коли стало вільно вживати якого згодно правопису в українському письменстві, знов виникло це питання на світ божий. Ще в кінці 50 років Куліш ясно і просто поставив справу, завівши у своїх виданнях т. зв. „кулішівку“, і наше письментсво її прийняло, згодом тільки додавши ще для більшої зручности маленькі одміни. Були проби (напр. Драгоманова) вживати иншого правопису, але тим пробам не пощастило. „Кулішівку“ прийняли і в Галичині, тільки небіжчик Желехівський, автор великого „українсько-німецького словаря“ зробів у ній деякі зміни, завівши чисту „фонетику“. З 1892 року цей правопис прийнято по всіх галицьких школах: вищих, низчих і середніх, у виданнях Наукового Тов. ім. Шевченка, а далі — „Просвіти“ та по всіх часописах. Коли повстала на Вкраїні російській наша преса, то прийнято було цю фонетику з малими одмінами. Таким правописом друкується „Рада“, „Рідний Край“. Але в кожній газеті, в кожному журналі були все ж таки невеликі ріжниці. А от в „Україні“, що почала виходити в 1907 році, знов бачимо де-яку ріжницю з тим правописом, яким, наприклад, друкується наша „Рада“.