Скласти 2 речення про українську мову з підметом та присутком​

Си́нтаксис украї́нської мо́ви (дав.-гр. σύνταξις — "побудова, порядок, складання", від σύν — "з, разом" і ταξις — "впорядкування") — частина граматики української мови, яка вивчає словосполучення та речення, їхню будову, типи та об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) вимірах.

Объяснение:

Відповідь: 1) Українці пишаються своєю милозвучною мовою!

2) Українська мова покорила світ своєю красою.

Пояснення:

1) підм. - українці прис. - пишаються.

2)підм. - мова прис. покорила

Покров
           
      Эту землю снова и снова
     Поливала горячая кровь.
     Ты стояла на башне Азова
     Меж встречающих смерть казаков.
     
     И на ранней заре, средь тумана,
     Как молитва звучали слова:
     За Христа, за святого Ивана,
     За казачий престол Покрова,
     
     За свободу родную, как ветер,
     За простую степную любовь,
     И за всех православных на свете,
     И за свой прародительский кров.
     
     Не смолкало церковное пенье;
     Бушевал за спиною пожар;
     Со стены ты кидала каменья
     В недалеких уже янычар
     
     И хлестала кипящей смолою,
     Обжигаясь сама и крича...
     Дикий ветер гулял над тобою
     И по-братски касался плеча:
     
     За святого Ивана, за волю,
     За казачью любовь навсегда!..
     Отступала, бежала по полю
     И тонула на взморье орда.
     
     Точно пьяная ты оглянулась, -
     Твой сосед был уродлив и груб;
     Но ты смело губами коснулась
     Его черных, запекшихся губ.
     
     "Эти дни не могут повторяться..."      
     
      Эти дни не могут повторяться, -
     Юность не вернется никогда.
     И туманнее и реже снятся
     Нам чудесные, жестокие года.
     
     С каждым годом меньше очевидцев
     Этих страшных, легендарных дней.
     Наше сердце приучилось биться
     И спокойнее и глуше и ровней.
     
     Что теперь мы можем и что смеем?
     Полюбив спокойную страну,
     Незаметно медленно стареем
     В европейском ласковом плену.
     
     И растет и ждет ли наша смена,
     Чтобы вновь в февральскую пургу
     Дети шли в сугробах по колена
     Умирать на розовом снегу.

  И над одинокими на свете,
     С песнями идущими на смерть,
     Веял тот же сумасшедший ветер
     И темнела сумрачная твердь

От, павло, ми з тобою молодці! виступили як требе! краще за всіх.  - звісно, кращі. чи ти бачив, щоб хтось грав краще нас?   - ні.  - я теж. але головне те які відчуття я отримав. серце моє мліло коли виходив на публіку. яка ж велика зала. не помічав раніше йього. а тепер коли   - так, так у мене це саме. мені, навіть, страшно трохи було. а якби забув що! стидно було б потім євгенії олексіївні в очі дивитися.  - і з цим згоден. та таки впоралися ми з тобою.  - от у мене зараз відчуття немов щрсь таке велике здійснив.   - а в мене ніби я весь страх там залишив і чекає він мене там, та нічого все вже позаду.  - так. це точно.