Уявити ситуацію что у вашому класі заемо перевірка з теми.

у багатьох українських народних піснях дуб постає як сим­вол незламної сили, могутності та непереможного довголіття. чому?

а ось послухайте.

дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!

ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в йо­го чудодійну силу. слов’яни вважали дуб священним деревом. під цими велетнями вони приносили жертви богам, справля­ли релігійні обряди. предки наші навіть грізного бога перуна вирізьблювали з дубових колод.

знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з ньо­го хліб.

обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічніс­тю, надзвичайною міцністю деревини. так, славнозвісний хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.

традиційно на відзнаку народження хлопчика садили мо­лоденький дубок.

шанують дуб і в наші дні. насаджуються молоді діброви, гаї. старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.

              якось  одного  весняного  дня,  коли  на  серці  було  дуже  легко  і  спокійно,  я  з  подругою  пішла  до  лісу.  він зачарував нас  своєю неймовірною  красою, але  у ньому,  на  жаль, було надзвичайно  вогко.  тому  гуляли  ми  недовго.  а коли вже   верталися додому, то побачили якусь надзвичайно  величезну бочку.         оскільки  ми дівчата допитливі,  то вирішили подивитися, що ж це за таке велетенське диво стоїть  посеред лісу.  як  виявилося,  бочка була закрита кришкою. та  ми  не  з  тих,  хто  зупиняється  перед  перепонами.  хоча  признаємось  чесно:   нам  довелося довго помучитися, поки ми її відкрили. подрузі настільки кортіло дізнатися, що в тій бочці, що вона, відкриваючи кришку, навіть зламала свої чудові нігті, якими дуже пишалася.        і що було у тій бочці, як ви думаєте? ні, не було там солодкого та запашного  меду (хоч ми потайки на це сподівалися), а було повно чорнющого-пречорнющого дьогтю. а навіщо він нам? ото залишили ми ту бочку та й пішли, розчаровані, додому. :