Розкрийте зміст назви твору «тіні забутих предків». (аргументуючи твором, 50-100слі! )

            "тіні забутих предків" твір, який залишається в пам'яті кожного, хто коли-небудь його прочитав.  коли я вперше почула цю назву, вона видалася досить химерною і мені стало цікаво про що ж цей твір. і лише прочитавши його до кінця, я зрозуміла, чому автор дав йому такий заголовок. так, справді, у творі скрізь ми натикаємося на тіні. чи то на тіні давніх вірувань. наприклад, ті ж божки лісу яких зустрічає іван . хоч люди ще вірять у них, але все ж вони вже перетворюються на тіні і вже не мають тої сили, яку мали колись, коли в розквіті було язичництво. це і тіні предків ворогуючих родів, які примушують ненавидіти одна одну дві сім'ї. це і тіні закоханих івана і марічки які прагнуть бути разом, хоч після смерті. навіть природа граючись із іваном лякає його своїми тінями. і хоча б здавалося, що таке тіні? засвітить сонце і вони зникають. але все ж вони повернуться з настанням ночі і   якщо їх не вшанувати, не зберегти про них пам'ять, вони можуть стати карою для майбутніх поколінь

          життя  гуцулів настільки оповите казковістю, пpойняте віpою в таємні сили, що навіть малеча знає, що на світі є бог і чоpт, що є  pечі  і  явища,  яким  тpеба поклонятися, і є такі, що їх тpеба боятися.

                              уявлення  пpо  чисту  і  нечисту  сили,  пpо  добpо  і зло не зникають  і  в  доpослому  віці. вони набиpають інших фоpм, іншого втілення.  hе  завжди  гуцули можуть пояснити свої вчинки, дії, чи явища  пpиpоди,  але  вони пеpеконані, що це мусить бути саме так.

              гуцули сприйняли зовнішні об­ряди християнства, відвідують церкву, постійно й ревно моляться, та в душі залишаються язичниками в усьому, що стосується побуту, в усьому, що становить суть їхньої ментальності. вони вірять, що природа одухотворена, жива, діюча, заселена добрими і злими духами, яких потрібно остерігатися і різними способами боротися з ними або задобрювати їх за заклинань та ворожінь. це все – язичництво, а отже, і «тіні забутих предків», які жили в дохристиянські часи.

.

 

 

Водном далеком-далеком городе жили-были старик со старухой. у них не было богатства, но была крепкая семья. одна дочка, но какая красавица! и вот, в один момент старик спрашивает бабку: - бабка-бабка, а когда у нас внуки-то появятся? скоро помирать, а их все нет! — дед приподнимает руку и смотрит по сторонам.   - да, действительно,   пора бы. да вот только   дочка не хочет. говорит, что они появятся когда придет — бабка задумчиво поднимает глаза. - когда придет время,   я только в гробу смогу перевернуться! — возмущено фыркает дед. - ну,   что же тут нам ее не заставить. мы, конечно вырастили дочку. — бабка вспоминает себя в молодости: такой же красивой, молодой, , возможно даже грубой. - да, тут точнее не скажешь. — вдруг деда словно молнией ударило: ему   в голову приходит замечательная идея, которую нужно непременно воплотить в жизнь. - а давай заведем с ним будет гораздо проще! — предлагает старец и медленно, но стараясь побыстрее идет в чуланчик. возвратился он с пакетиком, на котором коряво было написано: "красная роза" - такая устроит? — спрашивает дед, а счастливая бабка кивает. посадил старик розу, а она росла. росла не по дням, а по часам. и вскоре, через несколько недель роза, ставшая необыкновенно большой   превратилась в юную, "пламенную" красавицу.  старик со старухой удивились, но оставили ее у себя, как новую дочку. души в ней не чаяли. вот и сказочки конец, а кто читал - молодец! ; )

Жила-була одна баба. нікого в світі у неї не було, і жила вона дуже бідно. стара з ранку до вечора пряла вату. напрядет клубок і продасть - на ці гроші вона і жила.ось скінчилася у баби вата, а нову не на що було купити. сиділа баба і гірко плакала, скаржачись на свою частку. так сильно плакала стара, що сльози потекли в неї струмками і перетворилися в річку і здалося, що на цій річці швидко закрутилися млини, від пишних коробочок бавовни її двір перетворився на біле-пребелое поле старій підлетіла сорока і сказала: - шак-шак-шак! матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле? - що ти за це візьмеш? - спитала стара.- шак-шак-шак! мені вистачить половини врожаю з твого поля, - сказала сорока.- іди! чи не потрібна ти мені! на інший день підлетів до старої ворон.- кар-кар-кар! матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле? - що ти за це візьмеш? -запитала стара.- кар-кар-кар! мені вистачить половини врожаю з твого поля, - сказав ворон.- іди! чи не потрібен ти мені! полетів ворон, підлетів до старої горобець.щебечучи «чук-чук», він сідав то тут, то там.- чого щебечешь «чук-чук»? чого від мене хочеш? - спитала стара.- матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле? - запитав горобець.- що ти за це візьмеш? - спитала стара.- чук-чук! даси мені вати на костюм, і вистачить! - сказав горобець. стара дала горобця трохи вати.воробей захопив вату дзьобом, поніс її до пряль і сказав: