Публіцистичного стилю твір на тему 'що таке відповідальність? '

відповідальність не існує сама по собі, а завжди знаходиться у певному контексті. деякі питання можуть видаватися непридатними для вирішення через їхню масштабність і при цьому, як правило, критерії правильного і неправильного у суспільстві досить тісно переплітаються. іноді масштаб проблем є настільки великим, що відповідальність особи здається неспроможною щось змінити, – власне кажучи, чим більшою є масштабність проблеми, тим менше особа відчуває свою здатність реально вплинути на ситуацію. цей принцип завжди брався на озброєння тоталітарними режимами, які навмисне збільшували масштаб до такої міри, щоб ніхто вже не визнавав своєї відповідальності, значущості. таким чином, особу позбавляли повноцінної людської індивідуальності, зводячи її роль до звичайного гвинтика гігантської машини.

На картині зображені коні і мале лоша. з любов’ю виписане художником лошатко. пильні очі дивляться на глядача, маленькі вушка вловлюють кожен звук, маленьке копитце правої ноги почесує тендітну з білою плямою мордоч-к у. воно спокійне, грайливе, ніякої уваги не звертає на хвилювання дорослих. лошатко впевнено і затишно почуває себе біля своєї матері — білої красуні. не можна не милуватися її стрункими ногами з невеликими копитами, граціозно вигнутою шиєю, пишним хвостом. вона пощипує соковиту травичку, ніби запрошуючи й своє лошатко приєднатися до неї. троє інших коней, написаних темними барвами, виразно виділяються на світлому фоні. вони з трьох боків оточують матір із дитятком. своїм виглядом підкреслюють, що готові стати на їх захист. стривожені погляди, неспокійні рухи, розвіяні гриви і хвости, напружені м’язи. здається, ще мить і скакуни помчать, вирвуться за рамки картини. мені подобається ця картина. вона сповнена любові до добрих і вічних супутників людини — коней. читать полностью:  

Мова – це віконця, через які людина бачить світ.

В.Сухомлинський

Міжнародний день рідної мови – день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року.

У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.