Твір на тему: до гана мудрого, варта більшого наж похвала дурного сочинение выговор мудрого стоит большего чем похвала глупости

                            догана мудрого, варта більшого наж похвала дурного 

      керуючись власним   життєвим досідом, цей вислів я можу пояснити так: якщо мудрій людині дали опір, вказавши на її помилку, то вона зробить для себе певні висновки і наступного разу не скоїть цієї помилки, а якщо ж пахвалити людину нерозумну, то нічого путнього й чекати не треба: вона задовольнится цим і буде наділі бити байдики.

    підтвердженням цьому є роман панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні". головний герой твору чіпка вареничеко, дуже відрізнявся від свого товариша грицька розумом і вдачею, але має стільки ж майна, як і він. автор розвиваючи сюжет показує читачеві, що чіпка, який отримував сліпі   похвали, так нічого і не добився, а навпаки почав деградувати. інша справа грицько. життя ставило перед ним перепони і він мовки долав їх, здобуваючи знання і навички. кульмінація твору, приводить до висновків: скільки дурня не хвали він і залишится дурнем, а мудра людина і в догані знайде світлу сторону.

Вікентій (вікенс) хвойка народився 21 лютого 1850 р. в чеському місті семіні. в 1864 р. по закінченні комерційного училища в місті хурдимі вікентій переїхав до праги. там він захопився вивченням давньої історії та старожитностей.у 27-річному віці вікентій оселився у києві й почав викладати німецьку мову та малювання, займався агрономічною наукою. він дедалі частіше повертався до свого захоплення стародавньою історією. наполегливо вивчаючи територію києва, вікентій в’ячеславович пильно стежить навіть за найменш значними земляними роботами в місті. у серпні 1893 р. хвойка, стежачи за земляними роботами, що здійснювалися на кирилівських висотах (точніше — по вул. кирилівській, 81), помітив у розрізі гори, на глибині 19 м, якусь круглу жовтувато-білу пляму, яка зблизька видалася йому бивнем мамонта. запрошений ним професор київського університету в. антонович припустив, що на цьому місці була стоянка первісних людей. так стараннями в. хвойки було відкрито знану тепер в усьому світі кирилівську палеолітичну стоянку поблизу центру києва, результати досліджень якої ввійшли в усі узагальнюючі праці з палеоліту й підручники з історії та археології. розкопки тривали на досить значній площі, яку займало поселення. окрім в. хвойки до цих робіт були залучені знані вітчизняні й зарубіжні археологи, зокрема французи а. бодрі та ж. де бай. було виявлено фрагменти житла, різноманітні кремінні знаряддя і таке інше. з відкритої в. хвойкою кирилівської стоянки первісної людини почався якісно новий етап вивчення пам'яток палеоліту в російській імперії, період, коли вони стали всесвітньо відомими. велика площа (9 тис. кв. м) кирилівської стоянки з численними виразними культурними залишками — перша знахідка на території російської імперії пам'ятки палеолітичного мистецтва, яка одержала світовий розголос (уламок мамонтового бивня з різьбленням), і розташування стоянки в києві — "матері міст руських" — усе це сприяло широкій її популярності в імперії та за кордоном.  у наступні роки в. хвойка відкрив іще кілька палеолітичних стоянок — як у києві, так і в інших місцях україни. виявлення "особливої неолітичної культури", як влучно означив трипільську археологічну культуру її першовідкривач, почалося теж із києва, з кирилівської стоянки. розкопуючи її наступного року, дослідник знайшов у великій кількості фрагменти грубої кераміки, кістки тварин та черепки, що лежали в якихось приміщеннях типу землянок, які становили окремий культурний шар (площею чотири тисячі квадратних метрів). протягом 1895—1896 рр. на висотах від флорівської гори до кирилівського монастиря він відкрив іще понад 70 таких землянок. вивчення землянок навело вікентія в'ячеславовича на думку, що представники цієї культури мали жити й нижче по дніпру. до розкопок поблизу сіл  трипілля, верем'я та жуківка він узявся в березні 1897 р. тут вчений поряд із землянками, подібними до кирилівських, відкрив новий вид пам'яток тієї самої культури. це були майданчики з валькованими з обпаленої глини. найбільше цих культурних залишків було знайдено в околицях села трипілля. вчений досліджував трипільську культуру понад десять років, поміж іншими роботами. але найвагомішим його досягненням (після  трипілля) було відкриття на теренах україни культур так званих "полів поховань". подібні до них уже були відомі в європі. ці відкриття в. хвойки на 1899—1901 рр. пам'ятки, що за типом могил здобули назву "полів поховань", в. хвойка відкрив поблизу сіл зарубинці, черняхів та ромашки київської губернії. ці поля він розглядав як пам'ятки місцевого населення, приналежного, на його думку, до давніх східних слов'ян. приватне зібрання в. хвойки стало основою археологічного відділу створеного наприкінці хіх ст. музею товариства старожитностей та мистецтва — відділу, який на той час був одним із найбагатших в європі. більшість експонатів цих фондів походила з розкопок в. хвойки. у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, він змушений був продати уряду за безцінь свою особисту колекцію старожитностей, аби тільки мати змогу продовжувати польові дослідження. щоправда, її купили на гроші з міського бюджету й тому вона залишилася в києві. разом із м. біляшівським вікентій в'ячеславович був ініціатором створення вже згаданого київського музею старожитностей та мистецтва, хранителем якого він був від початку й до своєї смерті. він помер 2 листопада 1914 р. й похований на байковому цвинтарі. 

Жили колись в одному селі брат і сестра. батьки їхні повмирали, а вони самі собі хазяйнували і нікому нічого поганого не робили. одного разу, як брат орав в полі, татари на село напали. людей пограбували, сестру разом з багатьма іншими забрали в полон. приїхав брат додому і не застав сестри. тоді кинувся доганяти, щоб відбити її в них. а татари саме посідали в лісі полуднувати. далеко спереду поставили варту. от той нарубок і попався їм у руки. вони його до головного, а той хотів його зразу вбити, але вирішив посміятись з бідного парубка. каже йому, що якщо він переможе їхнього силача, то віддадуть сестру і пустять їх живими додому. а якщо ні, то вб’ють обох. і вирішив хлопець битися. «все одно помирати», – думав він. от почався бій. виступає той татарин, сильний, як бугай. взяли вони шаблі і почали битися. зразу татарин ніби перемагав. але брат і сестра так стояли одне за одним, що не можна було парубкові не перемогти. і таки вбив він татарина. головний пустив брата і сестру, як і обіцяв. а на тому місці, де був вбитий татарин, виросло зілля, яке в нас називають татарським.