Вяких словах назвы дий : вышневый зеленый грычаный деревяный клиновый низький прочитав заець чаривнык килим дыректор вокзал предмет

будет наверное прочитав

ответ:

печально та закономірно, що молодь, яка є творцем майбутньої історії, являє собою чи не найпасивнішу частину українського суспільства. одна із найменш економічно захищених верств населення, світогляд якої ще продовжує формуватися, вона інтуїтивно відчуває наближення ї української кризи, яку вона не в змозі відвернути.

розпіарені проблеми, такі як "необхідність конституційної реформи", "вступ до нато" та чергові позачергові вибори відсувають в далеку площину інформаційного простору постійне погіршення стану довкілля та охорони здоров’я, розпродаж стратегічних промислових об’єктів, занепад села, поширення тютюнопаління та алкоголізму, наркотичної та ігрової залежності, епідемії туберкульозу, сніду, зростаюча кількість ракових та серцево-судинних захворювань у молодих людей.

враховуючи, що населення україни щорічно зменшується приблизно на півмільйона, що буде з народом через століття?

объяснение:

його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупи­нився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стели­лася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспо­кій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які зда­валися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.

і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті кру­тосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостин­цем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже

готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.

що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не сту­пала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять дру­гий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня при­ходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талано­витим, і пророкували йому творче майбуття.

а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджува­лося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кіно­фабрики й промовляє три заповітних слова:

—  хочу стати режисером!