20 ! ! составить план параграфа 22 реконкиста и образование централизованных государств на пиренейском ! план такой: 1-2-3-4- и т.д.​

ответ:Так же как нельзя судить об Исламе по поступкам тех или иных людей, объявляющих себя мусульманами. Есть лишь один источник, дающий нам истинной понимание того, что же представляет собойвероучение Ислама – это Священный Коран, откровение Всевышнего Аллаха, ни человечеству 14 веков тому назад.

Стереотип представления об Исламе на Западе и во всем мире очень часто не имеет никакого отношения к нравственным устоям истинного Ислама, Божественной морали, ни мусульманам в Священном Коране, в котором воспеваются истинные человеческие добродетели – высокая нравственность, любовь, сострадание, милосердие, смирение, самопожертвование и терпимость. Мусульманин, живущий по законам, предписанным ему Кораном, является примером добродетели и терпимости, высоконравственной личности. Он дарит окружающим его людям мир, искреннюю любовь, уважение и светлую радость жизни.

Ислам – религия мира и благоденствия.

В переводе с арабского слово “Ислам” означает “Мир”. Ислам – это религия, которая призвана нести человечеству жизнь, исполненную гуманности, мира и благоденствия. Всевышний Аллах, в ни им Священном Коране, призывает верующих развивать в своих сердцах самые светлые качества души человека, что были дарованы Богом каждому из нас от рождения: милосердие, уважение к ближнему, сострадание, смирение, наставляет людей жить в мире и согласии

Сільське господарство та становище селянства

Протягом ХІV-ХV ст. домінуючу роль у господарському житті населення відігравало сільське господарство, а саме: рільництво, тваринництво та рибальство. Широкого поширення набуло бортництво, якому на зміну поступово прийшло присадибне бджільництво, а також городництво й садівництво. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами, які засівали, були ячмінь, жито та пшениця. Із худоби в основному тримали волів, корів та свиней. Щодо полювання, то ним займалися в основному заможні феодали, на території чиїх володінь знаходилися ліси та які надавали місцевому населенню спеціальний дозвіл на полювання.

У цей період відбулося зростання великого приватного феодального землеволодіння на українських землях – латифундій, які характеризувалися натуральним характером господарювання із застосуванням праці залежних селян. Найбільшими магнатами, в чиїх руках опинилися значні земельні наділи, були Острозькі, Радзивіли, Немиричі, Замойські та інші.

У ХІV-ХV ст. у Західній Європі значно зріс попит на такі сільськогосподарські товари, як зерно та м'ясо, що було обумовлено розвитком товарно-грошових відносин. Саме тому на українських землях великі землевласники розпочали організовувати фільварки.

Визначення Фільварок – велике багатогалузеве господарське виробництво, яке базувалося на постійній праці залежних селян та орієнтувалося на товарно-грошові відносини (ринок), зі збереженням окремих ознак натурального господарства.

Внаслідок цього, земельні феодали розпочали активно відбирати землю в селян перетворюючи їх на кріпаків та змушуючи відбувати панщину. Кріпацтво ставало дедалі поширенішою формою експлуатації селян, остаточне закріпачення яких (на законодавчому рівні) відбулося в результаті прийняття трьох Литовських статутів (1529 р., 1566 р., 1588 р.).

Селяни складали домінуючу частину населення, серед яких були як особисто вільні селяни («похожі»), які мали право відходити від феодала, так і ті, що були прикріплені до свого наділу («непохожі»). Поділ селян на «похожих» і «непохожих» є доволі умовним. Так, «непохожий» селянин міг залишити свого господаря, але за умови, що знайде собі заміну, яка виконуватиме всі покладені на нього повинності та обов’язки.

Розглядаючи становище селянства, можна сказати, що воно мало відмінності залежно від того, до якої країни були приналежними українські землі. В основному селяни були вільними та сплачували різноманітні податки за користування землею, що розподілялася волоками між селянськими дворищами. Однак, феодальна залежність поступово перетворилася в кріпосну: селяни прикріплювалися до землі й запроваджувалася панщина, що призвело до обмеження їхніх прав та свобод.

За різновидом повинностей селян можна поділити на три групи:

данники, які сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями;

тяглі, що виконували панщину та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю;

слуги, – селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі та в разі потреби виступали з ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.

Розмежування між вищенаведеними групами селян теж доволі умовне, так як, зокрема, селяни з розряду слуг, окрім виконання своїх зобов’язань, сплачували різні податки, відбували певні повинності тощо.

Велике приватне феодальне землеволодіння на українських землях, що характеризувалося натуральним характером господарювання із застосуванням праці залежних селянФііяДворище

Объяснение: