Возрождение античной культуры при дворе франкских королей называют а меровингским б каролингским в капетингским г вельфским

ПРИЧИНЫ ВОЙНЫ С НАПОЛЕОНОМ : Эпоха наполеоновских войн началась задолго до 1812 года и уже тогда Россия находилась с Францией в конфронтации. В 1807 году был заключён Тильзитский мир, согласно которому Санкт-петербург должен был поддержать Париж в Континентальной блокаде Великобритании. Это соглашение считалось временным и вынужденным высших сословий, ведь она подозревала экономику страны, которая получила большие денежные влияния от торговле Англии. Александр I и не собирался терпеть убытки от блокады, а Наполеон расценивал Россию как одно из главных соперников в достижения мирового господства.

ХОД СОБЫТИЙ - первый этап 12 июня 1812 год войска Наполеона перешли р. Неман. Их главная задача состояла в том, чтобы не допустить объединения армии Барклая де Толли и Багратиона и разгромить И по отдельности. Отступая с боями и маневрируя, русским армиями с большим трудом удалось соединить под Смоленском, но под угрозой окружения, после кровопролитных боев 6 августа они вынуждены были оставить разрушенный и горящий город. Уже на этом этапе война Александр 1, пытаясь исполнить нехватку Вольской и учитывая подъём патриотических настроений общества и народы, издал распоряжение о создании Народного ополчения, разверывании Партизанской войны. Уступая общественному мнению, он подписал приказ о назначении главнокомандующим русской армии М. К. Кутузова, которого он лично недолюбливал. таким образом, 1 етап характеризовался превосходством сил агрессора, оккупации российских территорий. Кроме Москвы Наполеоновские корпусах двинулись на Киев, где были остановлены Topмасовым, и на Ригу. Но решающий Победы Наполеон так и добился, ибо его планы были сорваны. Кроме того, война и без манифеста Александра I стала приобретать общенародный, "отечественный" характер.

ИТОГИ ВОЙНЫ - Наполеоновские войны оказали противоречивое влияние на европейскую историю. Являясь захватническими по своему характеру, они сопровождались гражданами и насилием над целыми народами. В них погибло около 1,7 млн человек. В том же время буржуазная Империя Наполеона подтолкнуло феодальные страны Европы на путь капиталистического развития. На территории, оккупированных французскими войсками, частично были уничтожены феодальные порядки, введены новые законы.

Японія була чи не єдиною країною Сходу, у чиєму розвитку період світового колоніалізму співпав не зі станом загальної внутрішньої кризи, а навпаки, із моментом бурхливого внутрішньополітичного піднесення після "революції Мейдзі" ("освічене правління" імператора Муцухіто) 1867-1868 рр., яка об'єднала країну під проводом князівств із збереженням за ними десятої частини місцевих прибутків, але в 1871 р. був виданий указ про повну ліквідацію князівств і поділ Японії на префектури.

Тоді ж була організована імператорська гвардія, підпорядкована урядові, а наступного року оприлюднений декрет про створення збройних сил на основі загального військового обов'язку.

Хоча самураї перестали бути провідним станом Японії й у кращому разі мали підстави претендувати на офіцерські посади в регулярній армії, дух самурайства не зник. Позбавлені колишніх прав і привілеїв, нащадки вчорашніх самураїв культивували свої військові доблесті й виховували відповідним чином солдат, відтепер войовничість самураїв була спрямована на зовнішній світ - сусідні з Японією країни й народи. Не випадково держава спершу взяла у свої руки будівництво арсеналів і верфів - без них вона не змогла б створити сильних збройних сил.

Імператорський уряд також видав декрети про зрівняння у правах усіх громадян, відміну цехових регламентацій, ліквідацію внутрішніх мит, свободу торгівлі та пересування людей і перевезення товарів. Запроваджувалися єдині закони та суди для всієї країни і всіх груп населення, була введена єдина валютна одиниця - ієна. Здійснювалася освітня реформа, створювалися нові школи, відкрився Токійський університет, заохочувалося відрядження японців за кордон для отримання освіти.