Выпишите номера строк написанных размером отличающимся от основного некрасов

  и.а. бунин – один из немногих писателей-реалистов конца 19 – начала 20 века, прославившийся не только своей прозой, но и поэзией. в 1891 году вышел его первый поэтический сборник, вслед за которым последовали «листопад» (1901) и «новые стихотворения» (1902).          как в прозе, так и в поэзии бунин придерживался реалистических традиций, выработанных пушкиным, фетом, полонским. у них он учился бережному отношению к слову, простоте, классической ясности и чёткости.          поэтическое наследие бунина неоднородно по тематике. для ранней бунинской поэзии характерна пейзажная лирика. позднее он всё больше обращается к лирике философской, продолжающей тютчевскую проблематику.          бунин в разных вариантах высказывал одну и ту же мысль: «нет, мучительно для меня жить на свете! всё меня мучает своей прелестью». слово «прелесть», по мысли писателя, всегда относилось к тому, что как будто неподвластно человеческому выражению: к цветам, деревьям, морю. напряжённое тяготение к вечной красоте и гармонии – вот что главенствовало уже в ранней лирике бунина.          этот художник был одержим страстным желанием понять вечное, прикоснуться к неуловимому, разгадать «поступь высших сил». конкретные элементы пространства и времени (поле, лес, степь, южные страны или ночь, утро, день, вечер, зима, весна, лето) предстают в обычном своём облике, а одновременно – как часть вселенной, как носители непознанной тайны всемирного бытия.          постепенно в творчестве бунина нарастает «звёздная тема». далёкие светила избраны здесь символом «предвечной красоты и правды неземной». появляется противопоставление этого прекрасного мира «заблудшей» земле:           одно только звёздное небо,          один небосвод недвижим,          спокойный и благостный, чуждый          всему, что так мрачно под ним.         или:           я вижу ночь: пески среди молчанья          и звёздный свет над сумраком земли.          традиционное противоречие (свет-тьма) связано со сложными человеческими чувствами. «неземная красота» бесконечно дорога, но трудно достижима. и поэтому приобщение к ней – всегда возрождение: «…душа, затрепетав, как крылья вольной птицы, коснулась солнечной поющей высоты! » прекрасным чувствам сопутствует сияние светил: «и не забыть мне этой ночи звёздной, когда весь мир любил я для одной».          поэт затрагивает проблемы добра и зла, любви и ненависти, смысла жизни. взять хотя бы такие строки:           и забуду я всё – вспомню только вот эти          полевые пути меж колосьев и трав –          и от сладостных грёз не успею ответить,          к милосердным коленам припав. 

Жила дівчинка на і‘мя Галина. Їй було 9 років. Галина - дуже хотіла мати домашню тваринку, але нажаль батьки Галинки не хотіли бачити тварин у своєму домі. Якось вечером дівчинка не послухалися батьків і занесла додому кішку, яку знайшла надворі. На жаль її побачив дідусь, який розповів це батькам, а ті за не слухняність поклали бідолаху на домашній арест.

Минув один тиждень, а вона досі вдома. Сьогодні був Понеділок і батьки  не були вдома, адже вони пішли вгості до друзів, а Галинку залишили на бабусю і дідуся.

-Ну нарешті, останні дні цього аресту.-пробурмотіла Галинка, яка дивилася у вікно.

-Це так не справедливо! Що я зробила не так?

Дівчинка дивилася на веселих дітей, які веселилися надворі, поки вона нудьгувала вдома. Діти побігли за дерево і їх вже не було. Раптом Галина побачила собаку і трьох цуценят. На них не було нашийників, отже вони безпритульні, кинула оком дівчина.

-Галинко! Закривай вікно, скоро буде злива! - сказала бабуся з кухні.

Дівчинка кивнула і сказала: Добре!

Вона так і зробила, але через секунду задумалася.

-Але, що ж буде з сім‘єю цуценят?-вона неспокійно поглянула на них через вікно.

Через хвилину хмари почорніли і на землю впали перші краплі дощу. Тож поки дідусь спав, а бабуся готувала вечерю Галинка вдягнула курточку і сапожки і хутко побігла на вулицю. Вона йшла непомітно, щоб її знову не застукали.

Вона підбігла до собаки і сказала: Я тобі до не хвилюйся!

Мати собака, звісно, що почала відходити і лаяти на захист дітей.

Потім собака подала сигнал і почала тікати разом із цуценятами. Галинка посмутніла, бо ще ні одна тварина не боялася її. Раптом її обличчя видало страх, коли вона згадала про сьогоднішній шторм. Дівчинка почала бігти навздогін щоб наздогнати собак, але вони подалися до гори. Дівчинка зупинилася, а мати собака стала на захист дітей і почала ще голосніше лаяти.

Ось і почалася злива, прогриміла блискавка і вдарила найвищю точку ділянки, а саме гору. Від цього спричинився поштовх і камені рухалися із неймовірною швидкістю і спрямовані саме на собак!

Галинка побачила це, тому вхопила собак і разом з ними прослизнула в печеру. Назовні видався величезний звук і каміння закрило прохід. Дівчинку охопив страх і вона намагалася не втрачати надію. Цуценята невинно присіли до холодної землі із сумними мордочками.

Галина хотіла відштовхнути камінь, але все було марно, тому вона простягла руку собаці й сказала: Може ти довіришся мені?

Собака не знала що робити тому простягла лапу, наче згоду. Дівчинка спробувала подзвонити рятувальникам, але зв’язка не було. Тому вона ввімкнула ліхтарик на телефоні щоб оглянути місцевість. Там було три тунелі, тому вона дозволила обрати шлях цуценятам, а ті вибрали центральний. Вони довго йшли, аж поки не побачили отвір з якого веднілися невеличкі промені. Галинка простягнула собак наволю, а сама не могла пролізти. Нащастя по дорозі йшла жінка, тож Галинка пролунала:

-Агов я тут внизу!

Пішохідка почула ці звуки і побачила дівчинку, тож вона зателефонувала рятувальникам, а ті витягнули Галинку на поверхню. Ось так Галинка стала героєм дня, а собаків залишила собі. І її батьккм почали подобатися домашні тварини.