Есть некоторое суждене, то что человек который копит в себе все и потом взрывается намного страшней чем тот человек который сразу взрывается. так вот, правда ли это?

Да так как человек, который взрывается сразу выплёвывает злость только про 1 ситуацию, а человек, который копит злость выплёскиеваёт все , что у него накипело.

Цитата: Страшен тот человек, который долго молчит, терпит, а потом вдруг взрывается как вулкан.

Никогда не надо копить внутри себя негатив. Самому будет трудно, будешь страдать. И да, это правда. Лучше все решить на месте и скандала не будет. Человек должен уметь понимать свои и чужие чувства. Не держи злость.

Прежде всего, хотелось бы по возможности точно определить значение слов, составляющих формулировку темы статьи: «ремесло» и «искусство». Словарь русского языка АН СССР толкует понятие «ремесло» как «совокупность профессиональных навыков, техническая сторона профессии, занятия». Хорошо известно, что навыки относятся к одному из подклассов неосознаваемых механизмов сознательных действий, а именно к подклассу «неосознаваемых автоматизмов». Навык представляет собой так называемый вторичный автоматизм, то есть автоматизированное действие через сознание и переставшее осознаваться.

Перша думка про заздрість — це почуття, до якого найкраще пасують слова смуток, незадоволення, навіть — страждання. Від того, що «ми бачимо, як чуже благополуччя затуляє наше власне» (Кант). Заздрісного засмучує «благоденство будь-якої людини, чи воно є заслуженим чи незаслуженим» (Аристотель). Те, що ми маємо, здається нам більш чи менш значним у залежності від того, що має інший. Якщо, наприклад, я задоволений своїм становищем, але дізнаюся, що мій приятель раптом різко рвонув угору, то моє становище вже не здається мені таким прекрасним, як раніше. Так народжується моє невдоволення, досада, смуток. А стоїк Сенека в таких випадках радив: «Побачивши, скільки людей тебе випередили, подумай про те, скільки їх відстало». Але це почуття є, і викликане воно погіршенням мого становища. І лише через те, що поліпшилося становище іншого. Все це так, але скажіть мені, чому на Сході кажуть, що курка сусіда виглядає гускою, а англійцям здається, що з іншого боку огорожі трава завжди зеленіша? Чи не є заздрість чимось первинним, тим, завдяки чому порівняння достатку і становища майже завжди виявляється не на нашу користь. Ось тут ми й волаємо до справедливості.

Розмiрковуючи про це, пригадав я цитату з К.Маркса: «сюртук не обмінюється на сюртук». Звичайно, поділ праці, різноманіття товарів, обмін — розумно. Сюртук — на чоботи, чи мірку пшениці, чи Біблію. А все-таки, як не крути, а політекономічно однакові сюртуки психологічно не однакові. Сюртук сусіда кращий за мій сюртук. А тому обмін можливий і там, де вчений економ лише руками розведе. Заздрісний хоче чужу річ не тому, що вона краща; вона є кращою тому, що вона — чужа. Але, зрозуміло, в межах міри.

Хоча заздрість вважається вадою і нещастям, не кожен схильний до цієї пристрасті. Як і кохання, до речі. Щось у вдачі людини привертає до неї. Є припущення, що це — невпевненість в собі, просто кажучи, слабкість волі, відчуття свого безсилля, відсутність рішучості кинути виклик. Заздрісні найменш удачливі. Але й горді — до того ж. У того, кому ці риси непритаманні, успіх іншого викличе не заздрість, а азарт змагання. Проте, можливо, заздрість і є рушієм конкуренції та суперництва? Сказав же Пушкін: «заздрість — сестра змагальності, значить, із доброго роду».

Объяснение: