Напишите эссе со стороны менеджмента на тему "берись за то, к чему ты сроден, коль хочешь, чтобы в делах успешный был конец" подробно, если можно. 40 !

Объяснение:Філософія – це наука і світогляд, метод і методологія,

логіка й теорія цінностей (ідеологія), які виконують

гносеологічну, світоглядну, аксеологічну і багато інших

функцій. Причому, як стосовно буття загалом, так і його

окремих підрозділів, зокрема. В цьому контексті ми говоримо

про філософію як особливу сферу духовно-практичного

засвоєння світу і, водночас, як про сутність того дійства

(процесу, відносин), яке розгортається у просторі і часі. У

першому випадку мова йде про філософію в її класичному

розумінні як онтологію і гносеологію, соціальну філософію і

філософію історії, логіку і аксеологію. В другому – про

філософію науки і культури, філософію історії і політики,  

7

філософію права і релігії. Означену низку “філософій” можна,

очевидно, продовжувати. Наразі немає підстав, за якими ми

можемо “відмовити” у праві на існування такій відносно

самостійної галузі пізнання, як філософія освіти. А оскільки це

так, потрібно осмислити цей феномен у такому самому обсязі і

визначеннях, як філософія права, релігії, науки чи культури.

В інтелектуальній історії людства відома тісна взаємодія

філософії і педагогіки. Будь-яка педагогічна система завжди

своїм підґрунтям мала певну філософську систему, а будь-яка

філософська система як прикладне втілення реалізувалася

через педагогічні принципи та ідеї. Те, що ці сегменти науки,

культури, духовного життя суспільства як такого пов'язані одне

з одним, – очевидно. І педагогіка, і філософія займаються

ЛЮДИНОЮ, формуванням її духовного світу, загальної

культури, підготовкою до життя в самому широкому розуміння

цього слова. Проблемою є інше: яким чином і на яких засадах

здійснюється їхнє органічне поєднання, що конкретно означає

створений на цій основі синтез, яку функцію він виконує і як

змінюється в історичному просторі і часі?

Заглиблення в історію розвитку філософії і педагогіки дає

підстави для висновку про те, що всі великі і видатні педагоги,

як правило, були водночас відомими філософами і, навпаки, –

практично кожен великий філософ, як правило, завершував

“будівництво” своєї філософської системи етикою, головний

зміст якої складали вчення про мораль, теорія освіти і

виховання. Візьмемо, наприклад, античних мислителів. Фалес і

Демокріт, Сократ і Платон, Аристотель і Парменід. Хіба вони

були лише філософами? Хіба вони не бачили життя? Хіба їх не

цікавила доля людини, її навчання і виховання? Звичайно,

були, бачили, цікавила. Їхні етичні погляди – це чиста

(теоретична) педагогіка. Лише з тією різницею, що

висловлювалася вона на відповідному категорійному рівні,

систематизовано і у відповідності до загально-світогляднх

установок тієї доби. І не менше.

Те саме можна сказати й про великих педагогів. Руссо і

Коменський, Пирогов і Дистервег, Толстой і Ушинський,

Макаренко і Сухомлинський. Всі вони були не лише

знаменитими педагогами, але й видатними філософами,  

8

оскільки намагались осмислити всезагальне, наблизити його до

ЛЮДИНИ, опрацювати механізми переведення в площину

конкретної навчально-виховної діяльності.

Цей взаємозв’язок є, звичайно, невипадковим. Філософія і

педагогіка є науками про людину, яка живе в суспільстві,

виконує певні соціальні ролі, реалізується (або не реалізується)

в ньому як особистість. Підготовка до життя – здобуття знань,

формування необхідних вмінь і навичок, світоглядної і

моральної позиції, загальної культури тощо, тобто, становлення

людини як особистості – складає основний зміст педагогічної

науки. Центральною є ця проблематика і у філософії. Саме тут

розгортається предметне поле співробітництва цих, здавалося б,

таких різних областей пізнавальної і практичної діяльності.

Саме тут здійснюється їхня взаємодія. “Саме тут, – як мовили

давні, – Родос”, де ми “маємо стрибати”, якщо хочемо

проникнути в сутність проблеми, а не обмежитися зовнішніми,

дотичними характеристиками.

Зрозуміло, кожна з означених дисциплін “добирається до

людини” своїми пізнавальними засобами, виконуючи при цьому

свої специфічні завдання. “Різність” предметів філософії і

педагогіки у науковій літературі відображена належним чином.

Що ж стосується їхньої єдності, то розмова лише

розпочинається. Характерно, що вона розгортається як розмова

про філософію освіти.

Объяснение:

Термін «педагогіка» отримав свою назву від грецьких слів paidos — дитина і ago — вести. У дослівному перекладі paidagogos означає «проводир дітей». Педагогом у Стародавній Греції називали раба, який брав за руку дитину свого господаря і супроводжував її до школи. Поступово слово «педагогіка» стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту. Так педагогіка стала наукою про виховання і навчання дітей.

Сучасна педагогіка — це наука про виховання людини. Під поняттям «виховання» в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток, тобто вживаємо його в найбільш широкому значенні.

Виховання виникло разом з появою людського суспільства. Воно невіддільне від соціального відтворення поколінь, природної потреби готувати до життя нащадків. Саме тому виховання є загальною і вічною категорією.

Педагогічні уявлення, знання складалися в практичному досвіді. За свідченням наскельних малюнків задовго до людської цивілізації виховання дітей здійснювалося шляхом включення їх у життя роду або сім'ї: залучення до праці, полювання, спорудження житла. У деяких племенах почали виникати своєрідні «школи» — хижі, де люди похилого віку готували підлітків до дорослого життя. Педагогічні знання систематизувались у вигляді висновків, порад, рекомендацій та існували в народних звичаях, обрядах, традиціях, народній творчості. Цей своєрідний звід правил і нормативів став джерелом розвитку соціальної поведінки людини в своїх основних постулатах: сповіді працелюбності, гостинності, любові до природи, взаємодо , милосердя, поваги до старших, миролюбства, — того, що пізніше увійшло до кодексу життя цивілізованого суспільства, стало першоосновою педагогічної науки й практики.  

Науку часто ототожнюють із знаннями, що є грубим непорозумінням. Наука — це не лише знання, а й свідомість, тобто вміння належно користуватися цими знаннями.  

 Праведна думка - це результат виховної діяльності справедливої держави. З іншого боку, найголовнішою передумовою самозбереження держави є формування громадян у дусі праведності. Таким чином, інтереси держави і окремої людини взаємопов'язані. Педагогіка підпорядковується політиці. Навчання набуває цілеспрямованого і жорстко виховального характеру.  

До початку XVII століття педагогіка продовжувала залишатися частиною філософії. Відокремлення її від філософії й оформлення в наукову систему пов'язане з іменем великого чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592—1670). У 1632 році Коменський створив видатний твір «Велика дидактика», який започаткував науку про процес навчання, а в 1633 році — перше в світі спеціальне керівництво по вихованню дітей дошкільного віку «Материнська школа». Усі педагогічні твори Я.А.  

В Україні відбувалися ті самі процеси народження педагогіки в надрах філософської думки. З часів Київської Русі до нашого часу дійшли настановні твори з виховання: збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого і «Правда» Ярославичів (його синів), «Повчання Володимира Мономаха», «Житіє Євдокії Полоцької», «Повчання дітям ченця Ксенофонта», низка уривків з часописів та листів, де подаються описи народних традицій виховання дітей у сім'ях, ставлення батьків до своїх нащадків, моральні сентенції поведінки людини в товаристві.

Вершиною української народної педагогіки сучасні дослідники вважають козацьку педагогіку, яка втілює в собі «національну психологію, характер, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу»1. Основою виховання дітей змалку були провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенність особи, народовладдя). У малечий період, а далі — на родинно-шкільному ступені провідне значення мали культ Батька і Матері, Бабусі й Дідуся, Роду і Народу.  

Розвиток педагогічної думки в Україні тісно пов'язаний з прогресивними течіями в російському та українському соціальному житті, що зумовлено історичними причинами.