Іть, будь ласка, з твором на українську літературу 8 клас. може хтось уже писав і може написати мені)) готова все віддати! . будь ласка. тема 1. поема "давня казка" як поетичний маніфест лесі українки. тема 2. актуальність вибору івана вишенського в наш час.

  актуальність вибору івана вишенського в наш час              (за поемою і. франка "іван вишенський")              коли читаєш поему івана франка "іван вишенський", то відчуваєш, що кожний рядок, кожне її слово звернене до нас сьогоднішніх. афонський чернець надзвичайною силою свого красномовства став на захист українства, виступив проти нищення народу, його віри і мови.              і це був його вибір, який він зробив після порушення обітниці мовчати протягом десяти років. ось він, немолодий самітник у печері на горі афон, після довгої молитви виходить із свого , щоб подивитися на народження нового дня. зворушено серце відкликається на тугу та біль за рідним українським краєм, бо він болів болем своєї україни, страждав її стражданнями.              у своїх посланнях і вченим мужам, і "простолюдинам іван вишенський звертається із закликом боронити національну гідність, не допускати пригнічення рідної мови, спотворення віри. чи не перегукуються ці вимоги афонського самітника з актуальними вимогами сьогоденної української нації? пройшли віки, а заклики до національної гідності і сьогодні на прапорах моєї країни. а питання про місце української мови в українській державі ще й досі дискутується у різних колах.              актуальними у наш час є й дорікання і. вишенського владикам, що замість догляду за паствою пильнують лише свою вигоду. закидав він і панству, яке зовсім відірвалося від народу. хіба не вгадуються тут паралелі із сучасним українським суспільством?               ось у чому я вбачаю актуальність вибору івана вишенського в наш час. щодо мене, то хотілося б повторити рядки із франкової поеми, які можуть бути дороговказом кожному моєму співвітчизникові, що любить рідну землю:                                                 мені братів любити                                                  і для них життя віддати!  

Кінь шептало – головний герой твору під назвою «білий кінь шептало». незважаючи на те, що автор використав образ коня, він наділив його рисами і характеристиками, які, як правило, характерні для людей, а не тварин. думається, що такий літературний прийом цілком вийшов, бо в кінцевому підсумку на виході алегоричний образ білого коня на ім’я шептало вийшов досить сильним і ефектним, він недалеко пішов від образу людини. образ має безліч цікавих людських якостей і піднімає деякі проблеми життя людини. перше, що обов’язково необхідно сказати про цього коня, це те, що він не був звичайною твариною, такою же, як і інші коні. він володів білим кольором. як відомо, колір має велику важливість для коня, адже білі коні є великою рідкістю і дуже рідко використовуються для роботи, особливо такої важкої, яка була доручена коню шептало. тим не менш, кінь все-таки використовувався для найважчої роботи. його зовсім не шкодували господарі, за найменшу помилку його нещадно били, тим самим показуючи, що він нічим не краще, ніж інші тяглові коні, хоча насправді він був багатьом кращим, ніж вони. звичайно, все це суттєво впливало на коня і створювало на нього вельми негативний ефект. друге, що важливо сказати про цього коня, це те, що незважаючи на свій статус, який не відповідав тому, чого кінь заслуговував, насправді він був дуже примхливим і волелюбним. одного разу він показав свій сильний характер і втік від своїх господарів, коли вони зовсім жорстоко стали з ним поводитися. це можна було вважати справжнім кінським подвигом, адже шептало провів кілька днів на повній свободі і повною мірою насолодився нею. втім, надалі виявилася і інша частина характеру коня шептало – він був дуже відповідальною істотою. пробувши кілька днів на волі, він став замислюватися, як там поживає його господар, чи не дуже йому важко обходитися без шептала в господарстві. після цього кінь прийняв рішення повернутися в стійло. таке рішення показує, що цей образ є багато в чому також і суперечливий, що має, так би мовити, подвійну мораль. як би там не було, але насправді таких розумних коней в природі не існує. всім цілком зрозуміло, що автор цього твору хотів показати в образі коня людину, яка займається не своєю справою. так часто буває, що люди починають займатися чимось певним, звикають до стабільності, а потім вже не можуть займатися чимось іншим, тому що бояться втратити існуючу стабільність. хочеться порадити таким людям не боятися і не повторювати помилок коня шептало, який повернувся назад в стійло і напевно надалі гірко пошкодував про свою сумну долю.

1965 рік. провесінь. надмор’я молодий професор-історик борис отава познайомився в санаторії біля моря з московською художницею таєю, привабливою молодою жінкою з оригінальним світобаченням. рік 992. великий сонцестій. пуща у той день, коли він прийшов у світ, лежали білі сніги, світило низьке сонце, тиша стояла в подніпрянських пущах. він вибирався з пітьми на світ, і плакав од незвіданості шляху. потім був дід родим. власне, його руки, як широкі теплі лопати, від них малюк заспокоївся й притих. мав він блакитні очі, тож назвали — сивоок. родим був велетенським чоловіком із сивим волоссям, в одязі зі шкури дикого тура. він місив глину, клав на круг і виготовляв різні вироби. найбільше — богів. потім фарбував і обпалював на вогні. усе сяяло різнобарвністю. дід був мовчазний. сивоок із захопленням слідкував за його роботою, знав усіх богів, хоч цього йому ніхто не говорив — і перуна, і белеса, і сварога. найбільше ж хлопчик любив ярила. тільки пізніше здогадався чому — той був схожий на діда! приїжджали купці й купляли богів, а родим складав у хижці срібло, хутра та інше добро. він нікого не боявся. але одного разу прийшли люди в чорному зі срібним хрестом, сказали підкоритися одному богові. почали трощити готових богів на полицях, родим кинувся захищати — і поліг від меча. сивоок вибрався через стріху й щодуху побіг у пущу. після багатоденного блукання по лісу сивоок потрапив до медовара ситника і закохався в його дочку величку. але, не витримавши підневільного життя у ситника, втік у пущу. там познайомився з лучуком — вправним стрільцем з лука, хлопцем його років. вони вирушили разом у мандри. 1941 рік. осінь. київ професор гордій отава не встиг евакуюватися з києва, оскільки до останнього моменту намагався врятувати цінності софійського собору. він потрапив до концентраційного табору для військовополонених, де його, як виявляється, наполегливо розоіукував колишній колега-науковець, а тепер штурмбанфюрер адальберт шнурре. полонені не виказують отаву, але він несподівано побачив за колючим дротом власного сина бориса і називав себе. рік 1004. київ сивоок і лучук потрапили до києва, де хлопців вразила краса християнських храмів. якось вони опинились на галасливому київському торзі, де побачили багато чого дивного для себе. їхню силу й кмітливість помітив зухвалий та спритний купець какора і запросив до себе охоронцями.