Доберіть заголовок до кожної картини драми-казки микита кожум'яка

Явважаю що все це дурна

Усвоєму романі «місто» через розкриття образу степана радченка – вихідця з села, який прагне «закріпитися» у міському житті – в.підмогильний  намагається розв’язати одвічну проблему неоднозначності людської душі, знайти рішення, не моралізуючи та не у крайності.основна тема твору – доля селянської молоді, у якої після радянської революції з'явилася неймовірна до того можливість отримувати якісну освіту, «вийти в люди», досягти чогось більшого у житті, а також внести у закостеніле сільське життя живий подих прогресу, культури, творчого прагнення та натхнення. проте багато з них, і степан також, стикнулися з тим, чого не   чекали. місто давно живе за своїми правилами, яких не під силу змінити наївним «здобувачам» з села, скоріше їхня доля – пристосування, в кращому випадку таке, що дозволить їм розкритися та реалізувати свої амбіції.степан радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. при цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. проте місто знайшло гачок, на який впіймало степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд. степана захопила література, він відчуває в собі разом і здібність до неї, і жагучу потребу визнання свого таланту. він кидає навчання, стає відомим письменником, але разом із цим пристосовується до міського життя, починає поділяти і мрії міських жителів , і способи їх здійснення, і моделі поведінки. степан радченко більше не ідеаліст, сповнений світлих сподівань, а прагматичний молодий чоловік, здібний, ерудований, іронічний, який здатний на жорсткість задля досягнення своєї мети.чи підкорив місто головний герой? .він підкорив місто, але місто покорило ін став типовим жителем міста.

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».