Чому я раджу своїм друзям прочитати повість а. дімарова "блакитна дитина"? іір на 1 сторііз

Коли мій син приносить незадовільну оцінку, дружина запитує з трагедійними нотками в голосі: 
— Це що?.. Що це таке?! 
І тиче пальцем у сторінку щоденника, де стоїть «двійка» або навіть «трійка», схожа на злющого шершня: така ж маленька голівка, таке ж велике, хижо націлене черевце з гострим жалом на кінці. Тож дружина тиче пальцем у того шершня так, немов хоче зігнати його зі сторінки щоденника, і все допитується: 
— Що це таке, я питаю?.. 
Син мій — ані слова у відповідь. Тільки палахкотять відстовбурчені вуха. Чого вони в нього такі великі й червоні? Невже і в мене колись були отакі? Не добившись відповіді на перше питання, дружина переходить до іншого: 
— Розказуй, що ти там накоїв? 
Цього разу голос у неї такий, наче вона запитує: кого там зарізав? 
Обличчя сина приходить у рух. Часто скліпують повіки, посмикуються щоки, розтуляються й затуляються губи, посіпується гостреньке підборіддя, а розвихрений непокірний «півник» на голові стирчить наївно й беззахисно. 
— Ми, той... Я, той... Ну, бігали... — починає мій син видушувати із себе слова. — А тоді, той... каталися... 
— На чому каталися? 
Син мій здивовано дивиться на маму: як вона не розуміє найелементарніших речей! На чому ж іще можуть кататися порядні хлопці, як не один на одному! 

— Далі! — суворо вимагає дружина, не без підстав підозрюючи, що це ще не все. 
— Ну, той... Сів на Олеся, а він навіз мене... 
— На що навіз? 
— На той... На Параску Михайлівну... 
— О Боже!.. 
— Вона, мамо, не впала! — додає швиденько син. — Тільки побігла... 
— Ще б не побігти! Два отакі белбаси врізались у спину! Чи у тебе є що в голові? 
Син цього не знає, тому й мовчить. 
— А ти чого мовчиш? Поговори хоч ти з ним, бо він на мене уже й вухом 
не веде! 
Це вже до мене. 
Я швиденько гашу цікавий вогник у очах (мені страх хочеться довідатись, як швидко бігла Параска Михайлівна!) і, набравши якомога строгішого вигляду, кажу: 
— Це — недобре! Це дуже, сину, недобре! 
— Твій тато ніколи такого не робив! — вставляє дружина для зміцнення мого авторитету. 
Син швидко зиркає на мене, і я читаю в його очах чи то здивування, чи то співчуття. 
— Так, не робив, — видушую я із себе. 
А бабуся, яка самовіддано любить онука, додає, зібравши обличчя в молитовні зморщечки: 
— Твій татусь, коли був отаким, як ти, ніколи не балувався. 
— І приносив додому відмінні оцінки! — додає дружина. 
— Усі вчителі не могли ним нахвалитися... 
— Бо він не був хуліганом!.. 
— Він спокійно сидів на уроках... 
— І не завдавав учителям жодних прикрощів... 
Мій син усе нижче клонить голову. Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи сніжно-білими крильцями, сяє рожевими щічками і докірливо дивиться на забіяку повними всіх на світі чеснот голубими очима. 
— Ну, йди, — зжалюється врешті над сином дружина. — Йди і постарайся 
хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти! 
У бабусі, моєї старенької мами, при оцій фразі починають підозріло посіпуватися губи, а я опускаю очі: мені здається, що зараз у мене точнісінько такі вуха, як у сина, — ліхтарі ліхтарями. 
Син, важко зітхнувши, йде роздягатися. Він уникає мене поглядом, і я його добре розумію. Адже коли б оця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п'ятий «Б» клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір'я, звичайно ж, лишилося б у моїх жменях! 
Увесь той день, до пізньої ночі, не давала мені спокою ота блакитна дитина. І я врешті-решт зрозумів, що не спекаюся її, поки не розповім усієї правди. 
Усієї до кінця. 
Отже, про блакитну дитину. 

А ви коли-небудь замислювалися про те, наскільки дивна і незвичайна наша планета? Звичайно, серед всій цій шаленій круговерті життя, під безперервним тягарем щоденних турбот і проблем складно просто зупинитися і знайти час на те, щоб просто захопитися таким чудовим і єдиним у своєму роді світом - планетою Земля. Практично всі планети Сонячної системи мають величні імена: Марс, Венера, Юпітер - суцільно імена могутніх богів. А наша скромно названа Земля, хоч і невелика за розмірами, володіє однією безперечною перевагою - на ній є життя. Сучасній людині досить важко подумки перенестися в далеке-далеке минуле, на кілька мільярдів років тому і уявити нашу планету такою, якою вона була до появи перших живих істот - всього лише одним холодним елементом галактики. Дуже довго працювала наша планета над всім тим, що для людей звично і непорушно - над створенням морів, океанів, озер і річок, над розподілом материків, над появою власне нас - розумних людей.Як ви думаєте, для чого природа наділила нас розумом, умінням відчувати певні емоції, мисленням? Уже точно не для того, щоб ми, люди, самі досконалі створіння планети, забруднювали її, знищували рідкісні види флори і фауни, шкодили навколишньому середовищі! Напевно будь-яка людина, хоча б раз побачив знімки нашої дивовижної планети з космосу, визнає, що Земля чудово красива. Жодна з планет Сонячної системи не перевершує красу нашої, рідної. Так чому ж люди так наполегливо знищують, засмічують її - матір всього людства? Одні з перших, що з'явилися на Землі живих організмів - це рослини. Будь першокласник знає, що не будь рослин - не було б і повітря на нашій планеті. У якомусь сенсі рослини - це наші легені. Зникне повітря - зникне і всяке життя. Для чого ж ми шкодимо самі собі, знищуючи ліси (тим самим знищуючи і тварин, чиїм місцем проживання ліс є) і скорочуючи чисельність рослин?Навіщо ми забруднюємо воду відходами підприємств, так і звичайним побутовим сміттям гублячи при цьому всіх мешканців підводних глибин? А потім скаржимося, що у нас біжить з кранів заражена «хімією» вода. Виходить, що наша планета дає нам, своїм нерозумним створінням тільки хороше - повітря, воду, їжу. А натомість ми завдаємо їй шкоду, яка далеко не завжди є можливість виправити. Кожен чоловік повинен постійно пам'ятати про те, що наша планета - це не просто середа існування, величезний куля, по якому розкидано все населення Землі.Наша планета - це наш дім, а у власному будинку не можна допускати безладу, бруду і сміття. Наша планета - ця наша мати, а матері не можна ставитися зі зневагою, не шкодити їй, не можна просто бездумно користуватися її благами, не дбаючи про їх збереження і нічого не віддаючи натомість. Не можна забувати про те, що людям дано розум, а це значить, що кожна людина несе відповідальність за все те, що його оточує.

Тести

Родина Руснаків це:

А) бабуся, тато, Тетянка;

Б) мама і дві доньки;

В) тато, мама, Наталка.

Привид з повісті:

А) патріотично налаштований;

Б) фантастично налаштований;

В) ворожнече налаштований.

Машка в повісті:

С) автомобіль;

Т)корова;

У)однокласниця Наталки.

Скільки згадується історичних пам’яток у творі?

З) 9;

И) 7;

І) 4.

У повісті можна зустріти:

Л)нечисту силу;

М)космічних істот;

Н)роботів.

Чому родина Руснаків вирушила у пошуки козацької шаблі?

С)бо вони хотіли її продати за кордон;

Т)аби створити власну колекцію козацьких реліквій;

У)бо вони були патріотами свої країни;