Чим відрізняється мелашка від інших жінок кайдашевої сімї

У повісті І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» письменник реалістично відтворив життя пореформеного села з усіма його суперечностями, правдиво створив образи селян того часу, їх характери, світогляд.Серед жіночих образів повісті Мелашка посідає особливе місце. На тлі чудової природи письменник малює зустріч і ніжне кохання Лавріна і Мелашки. Саме в образі Мелашки розкрито найповніше риси характеру українки.Мелашка вродлива, щедра й багата душею, вміє шанувати старших. її портрет — це типовий портрет українки: «Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблука, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови». Не можна не помітити з описаного портрету, що автор ставився до своєї героїні з любов’ю і ніжністю. Саме теплотою і ніжністю відрізнялася Мелашка від Мотрі. А ще Мелашка більш терпляча. Взагалі, я думаю, і сьогодні люди повинні бути терплячими і до часу, в якому живемо, і до людей, які поруч із нами. Тоді всім буде жити краще.Мелашка не може, як Мотря, зневажливо ставитися до Кайдашихи, бо вона матір її чоловіка, але не може й миритись із сварливою Кайдашихою, а тому залишається в Києві. І, як не дивно, Кайдашиха відчула цю велику внутрішню силу Мелашки — не сміла більше грубо ставитись до неї.Однак умови, в які повернулася Мелашка, роблять і її більш жорстокою і егоїстичною. Горда і «бриклива» Мотря не полюбила тихої спокійної Мелашки, можливо, тому, що, дивлячись на неї, бачила вади свого характеру й поведінки. Адже Мотря була розумна, моторна і працьовита жінка.Отже, образ Мелашки — це улюблений жіночий образ письменника в повісті, наділений типовими рисами українки, яка живе на початку другої половини XIX століття.

Головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – маленький хлопчик Михайлик, який сприймає оточуючий його світ щиро і безпосередньо. Усе, що відбувається навколо нього – це справжня казка і диво. Як і кожна щаслива людина, Михайлик вміє насолоджуватися життям. Звичайні речі дарують йому справжнє щастя.

Проблеми, які турбують Михайлика, для когось, на перший погляд, можуть здатися дрібними, але для нього вони надзвичайно важливі: як пробратися до театру, як пройти босим до хати так, щоб не побачила мама, де дістати цікаву книжку.

Хоч Михайлик ще маленький хлопчин, вже у цьому віці про нього можна сказати, що він щира і добра людина, яка поважає дорослих та їхню працю, вміє відрізняти злих людей від добрих, лицемірів від щирих, людина, яка більш за все хоче навчатися у школі і стати вчителем. Люблять Михайлика й оточуючі: дівчина Люба ставиться до хлопця як до гарного друга, Мар’яна намагається йому до а дядько Себастьян з задоволенням провидить з Михайликом вільний час.

Повість розпочинається красивою і дуже хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». На крилах своїх вони несли життя і весну. «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! А вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..». Це ще один образ твору, скоріше символ лебединої краси і символ швидкоплинних, неповторних років дитинства, які допомагають відчути цей світ набагато досконалішим, добрішим і кращим. Саме таким його бачив Михайлик, саме таким його бачив і письменник М. Стельмах.

Цікаво, але в повісті «Гуси-лебеді летять» немає негативних персонажів. Щодо позитивних образів, то найбільш цікавими є рідні Михайлика – його мати та батько, дід Дем’ян і бабуся. Дідусь хлопчика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». Дід Дем’ян занеміг і незабаром помер. Не надовго пережила свого чоловіка і бабуся Михайлика.

Хлопчик дуже любив свою бабусю. А тій найбільш усього подобалося поратися в саду. Вона розмовляла з деревами, наче з родичами, і Михайликові це дуже подобалося. Це була людина, що народилася ще за часів кріпацтва. Вона не мислила свого життя без дідуся Дем’яна: «…Уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили, наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні». Тому, мабуть, і не змогла вона залишатися на цьому світі самотньою. Пожурилася, прибрала у хаті, та й померла на наступний день.

Захочеш – і будеш.
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила. 

І легко тобі, хоч і дивишся ниць,
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць
І гостру петарду наказу. 

Навчишся надать блискавичність думкам
І рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам на сам
З своїм невблаганним сумлінням.
(с) О.Ольжич 

Вірш наведено для предметності відповіді

Тема: філософська та военна
Ідея: зображення ідеалу людини-воїна
Основна думка: автор передає настрій духу воїна, показує його натхнення, радість і сенс життя. А також підкреслює, що за свої дії кожен відповідає сам перед собою, навіть не дивлячись на те, що це чийсь наказ (Хоча, юридично це не так)