Іван франко "фарбований лис", план: 10 пунктів)

1.вихваляння лиса

2. лис микита на торговиці

3. фарбований лис

4. микита і звірі

5. життя звірів

6.фальшивий лис

Тарас шевченко любив малювати свої автопортрети і малював їх на протязі всього життя. переважна більшість його малярських творів узята неначе в рамку автопортретів 1840 і 1861 років. примітно, що всі автопортрети дуже реалістичні, шевченко не намагається подати себе кращим, величнішим, романтичнішим, ніж він був у житті.в дану серію ми включили тільки власне-портрети; ті жанрові рисунки, де шевченко серед персонажів малює самого себе, подані в загальному ряду його творів.в дану серію ми включили також фотографії шевченка та його прижиттєві портрети, виконані іншими малярами. і не тому, що ми не розуміємо різниці між такими зображеннями і автопортретами, а тому що, по-перше, цих зображень небагато, а по-друге, деякі фотографії служили зразками для шевченкових автопортретів, на що є вказівки у відповідних коментарях.

живий світ природи, дихання землі, красу неба. усе живе у цих  оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. онук вірить кожному дідову слову. мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. вона на своєму прикладі навчає михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». дід дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».

у житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. і насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. повість «гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.

життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. не у кожного навіть були чоботи. але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. весняна оранка була урочистою подією. а день, коли головний герой повісті, михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.

яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. і тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…дуже щиро любила землю

ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними , помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.

усю свою  любов  до природи мати передала михайлику. можливо й інші селяни також, як і дід дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.

таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх  любов, їх повага до неї. не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.