Чого навчає твір джури козака швайки?

Он учит не сходить с пути если начал так не останавливайся так же не лезть не в своё дело или

Мистецтво – це творче осмислення навколишнього світу талановитою людиною. Плоди цього осмислення належать не тільки його творцям, а всьому людству, що живе на планеті Земля. Безсмертні прекрасні утвори давньогрецьких скульпторів і архітекторів, флорентійських мозаїчних майстрів, Рафаеля й Мікеланджело… Данте, Петрарки, Моцарта, Баха, Чайковського. Дух захоплює, коли намагаєшся розумом охопити всі, створеними геніями, збережене й продовжене їхніми нащадками й послідовниками. Зараз неможливо уявити собі, що наше життя не супроводжувало б мистецтво, творчість. Це утопія, який, на щастя, ніколи не призначено втілитися в життя. Де й коли б не жила людина, навіть на зорі свого розвитку, він намагався осмислити навколишній його мир, а виходить, прагнув зрозуміти й образно, дохідливо передати отримані знання наступним поколінням

Так з’явилися настінні малюнки в печерах – древніх становищах людини. І це породжено не тільки бажанням захистити своїх нащадків від пройдених уже предками помилок, а передача краси й гармонії миру, замилування перед доконаними утворами природи

Людство не тупцювало на місці, воно поступально рухалося вперед і вище, так само розвивалося й мистецтво, що супроводжує людину на всіх етапах цей довгий і болісний шляхи. Якщо звернутися до епохи Відродження, захоплюєшся тими висотами, яких досягли художники й поети, музиканти й архітектори

Безсмертні утвори Рафаеля й Леонардо да Вінчі дотепер заворожують своєю досконалістю, пластикою й глибоким усвідомленням ролі людини у світі, де йому призначено пройти свій недовгий, але прекрасний, часом трагічний шлях

Росія не стала далекою провінцією мистецтва. Ще на зорі свого виникнення вона заявила голосно й сміло про своє право встати поруч із найбільшими творцями Європи: «Слово об полицю Игореве», ікони й розписи Андрія Рубльова й Феофана Грека, собори Володимира, Києва й Москви. Ми не тільки пишаємося дивними пропорціями храму Покрова на Нерли й московським Покровським собором, більше відомим під ім’ям храму Василя Блаженного, але й свято шануємо імена творців, якщо вони залишилися в пам’яті народу, як це трапилося із зодчими Бармой і Постником.

1."Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик. "
2."Там стрічалася з своїми сестрами, із міста. Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві. Ледве хвостики | волокли за собою. Розказували, що тепер у них в городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. "
3."Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше. "
4."Раз якось вертає наша мишка і чує — в хаті чужим духом пахне."
5."Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чим скорше побігла до нори. "
6."Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чим скорше побігла до нори. "
7."Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і... очі йому пішли а стовп, брови підлізли вгору, волосся дубом стало."
8."Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей, і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле. Краще там, ніж у такій хаті."