Виписати художні засоби з вірша"чайка на крижині"ліна костенко

метафора: зима пошукала поплакала , епітет : тонка крижина самотня чайка   каміння берегове, реторичні запитання :   нащо крилатим ґрунт під ногами? . анафора : а крижина тонка , а крижина майже прозора. 

Марко́ Вовчо́к (ім'я при народженні — Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії, тепер Липецька область РФ — 28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик, Росія) — псевдонім української та російської письменниці та перекладачки Марії Вілінської.[6][7] Вілінська була дружиною українського етнографа Опанаса Маркевича та російського офіцера Михайла Лобача-Жученка, матір'ю російського публіциста Богдана Марковича, троюрідною сестрою російського літературного критика Дмитра Писарєва, старшою сестрою російського письменника Дмитра Вілінського та тіткою українського дипломата Олександра Вілінського.

Твори Вовчка мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України. У 1860-их роках Вовчок здобула значної літературної слави в Україні після публікації у 1857 році україномовної збірки «Народні оповідання».

До цього часу немає одностайного консенсусу щодо авторства українських творів Марка Вовчка. Зокрема, прибічником теорії, що всі українські твори Вовчка були насправді написані її першим чоловіком, Опанасом Маркевичем, був Пантелеймон Куліш — редактор її magnum opus «Народні оповідання»

Объяснение:

У вірші «Моя циганерія» А. Рембо змалював поетичний б свого життя. Сміливий і безвідповідальний юнак, геній і «фертик», якому «по коліно море», з дірками в кишенях (тобто без грошей), а в голові «лиш рими», мандрує без мети. Голод і холод його не бентежать, у нього є найвище для поета щастя — хмеліти від «вересневого вечора» і «капарити вірші, згорнувшись у калачик». Небо для нього — як господарство у доброго селянина, бо «як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі». Його найбільша любов — Муза, якої він і раб, і володар.