Допишіть власну кінцівку до повісті м.коцюбинського дорогою ціною

кожний народ, що створив дійсно велику цивілізацію, має у своїй скарбниці епічні твори, що зберегли історію, характери та звички, дух предків, ідеали нації, які пройшли випробування віками і тисячоліттями. у триєдиної гілки слов'ян, що складали київську русь, таким твором є "слово о полку ігоревім". воно було створено у неспокійні часи формування слов'янської державності, потім на довгі віки була втрачена. але твори, що вилилися з глибини народної душі, не гинуть. справжнім дивом, але й історичною закономірністю, було друге відкриття "" напередодні вітчизняної війни 1812 року, коли знов виникла необхідність спертися на загальнонародний дух.  "слово о полку ігоревім" — ліричний і героїчний твір. поезія та героїка єдиним потоком злилися в ньому. це не літопис, що тільки реєструє події. сама ж така подія не зовсім звична тема для епосу. не завоювання, не перемоги, а невдалий похід князя ігора новгород-сіверського став для автора "слова" приводом для висловлення гірких, просякнутих любов'ю та болем роздумів про рідну землю, її нинішнє та майбутнє. рядова воєнна невдача дала змогу з небувалою натхненністю висловити ідею єдності, без якої загине, буде пошматована загарбниками рідна земля.  починається "" із заклику до співців розповісти про похід "князя ігоря, ігоря святославича" не за старими поетичними канонами, а правдиво і точно. і ллється пісня про давніх лицарів-воїнів, хоробрих, загартованих, що змалечку звикли до ратного життя. "а мої ті куряни-воїни вправні, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані" всеволода автор називає "буй-туром", могутнім і славетним воїном. ігор — молодший, але теж відважний воїн іде зі своїм військом на половців. початок походу переслідують страшні віщування — сонячне затемнення, дивовижна поведінка тварин, гроза. над військом кружляють хижі птахи, наче очікуючи загибелі воїнів. але ігор каже: "лучче ж потятим бути, аніж полоненим бути". з такими воїнами, як русичі, честю буде і перемога — "напитися шоломом з дону", — і славна загибель.  двічі зустрілися русичі та половці. у першій сутичці руські воїни перемогли, узявши багато здобичі. але ігор хоче продовжити похід на ворога, хоче визволити від нього рідну землю.  другий, страшний бій попереду. образи великої поетичної сили автор "" використовує, щоб розповісти про нього. криваві зорі віщують велике побоїще, чорні хмари затьмарюють, ніби чотири сонця, чотирьох князів. наче грім із дощем зі стріл, сунуть з дону половецькі війська. ріки змутніли, земля гуде, а над полями стоїть курява — це половці ідуть, "од дону і од моря і зо всіх сторін руські полки обступили". і почалася велика битва. але замало було русичів, не підтримали їх інші князі — і полягло військо ігоря та всеволода, а ігор потрапив у полон. йому вдалося втекти, одинадцять діб він іде, ховаючись від ворогів. тут автор "" робить несподіваний хід. ігор повертається без перемоги, без здобичі, але по всіх містах його зустрічають, як переможця, а в києві дзвонять великі дзвони. це свідчить про симпатію автора до людини, яка, незважаючи на безнадійність справи, продовжує боротьбу.  "слово о полку ігоревім" — не тільки коштовний камінець зі скарбниці світової культури. це вічна поезія слов'янської землі, вічне прагнення до волі і заклик до єдності у боротьбі. 

Пригляньмося до омелька кайдаша. вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка « на нього свій напечаток». працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «він був добрий і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря». читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. він каже, що кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». на прикладі старого кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. і хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю.  знайомлячись із марусею кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. коли обродилася її невістка мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї кайдашиха тішилася онуком, колихала його, » але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. тільки вночі, тоді як мотря спала міцним сном, кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». так письменник-реаліст показав, що не все в образі кайдашихи було негативним. це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою.  описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: карпа і лавріна. сини кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. зовні брати схожі один на одного. але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність.  старший син, карпо, був суворий і непривітний. був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «в його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував ів між чужими людьми». на противагу карпові, лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з мотрі. кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «мого лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають».  коли брати одружуються, то гордий та впертий карпо бере багату дівчину мотрю, а веселий лаврін — убогу мелашку. мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. а за характером вона « бриклива, і в неї й серце з перцем». вона любила працю. «діло ніби горіло в мотриних руках». ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. і лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». захищаючи себе, мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.