"бажання" михайль семенко ідейно-художній аналіз чому не можна перевернути світ? щоб поставити все догори ногами? це було б краще. по-своєму перетворити. а то тільки ходиш, розводячи руками. але хто мені заперечить перевернути світ? місяця стягн'уть і дати березової каші, зорі віддати дітям — хай граються, барви, що кричать весняно, — служниці маші. хай би одягла на себе всі оті розкоші! тоді б, певно, петька покохав її, скільки було сили. а то ходиш цим , що звуть — природа, й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили! 

Анализ стиха, самой нужно было написать, вот то, что нашла

1. Микола Гоголь (уроджений Яновський) вийшов із багатодітної сім’ї — був третьою дитиною із дванадцяти. Всього було шість хлопчиків і шість дівчаток. Перші два хлопчика народилися мертвими. Четвертим сином був рано померлий Іван (1810-1819). Потім народилася дочка Марія (1811-1844). Всі середні діти також померли в дитинстві. Останніми народилися Анна (1821-1893), Єлизавета (в заміжжі Бикова) (1823-1864) та Ольга (1825-1907). Мати Гоголя вважалася першою красунею Полтавщини, була видана заміж у 14 років за батька письменника, на той час удвічі від неї старшого. Дитячі роки Гоголя пройшли в батьківському маєтку, в селі Василівці (раніше — Яновщина, нині — Гоголеве Шишацького району).

2. Гоголь ніколи не був одружений. Власну сім’ю Гоголь так і не завів, і взагалі невідомо, чи були у нього які-небудь зв’язки з жінками. Щоправда, навесні 1850 року Гоголь робив через посередників пропозицію (перше і востаннє в житті) Анні Вієльгорській, але отримав відмову. Поведінка Гоголя та його відособленість породили розхожий міф про гомосексуальні нахили письменника. Подібне припущення висунув американський славіст, історик російської літератури професор Семен Карлінський, який заявив у своїй роботі "Сексуальний лабіринт Миколи Гоголя" про "пригноблену гомосексуальність" письменника, яка передбачає "придушення емоційного потягу до представників своєї статі" і "відразу до фізичного або емоційного контакту з жінками".

3. Коли майбутній великий письменник навчався в школі, його твори, за оцінками вчителів, були досить посередніми, він був слабкий у мовах, а добре встигав тільки в російській словесності та в малюванні.

4. У Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, шити для себе шийні хустки.

5. У своїх кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був "страшенним солодкоїжкою". Особливо він любив гризти під час роботи або розмови шматочки цукру. Живучи в готелі, він ніколи не дозволяв прислузі забирати поданий до чаю цукор, збирав його та навіть ховав. Сучасники письменника згадували, що руки Гоголя часто були липкими через те, що він постійно їв солодке.

6. Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності. Тому на всіх портретах письменника ніс виглядає по-різному. Можливо, одна з петербурзьких повістей Гоголя не випадково названа "Ніс". Взагалі, Гоголь був дуже сором’язливим: якщо в компанії з’являвся незнайомець письменник хутко зникав із кімнати.

7. Гоголь бував за кордоном — у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії, та одного разу навіть здійснив паломницьку подорож до Єрусалиму.

8. Джерелом сюжету п’єси "Ревізор" був реальний випадок, який стався в одному з міст Новгородської губернії, про який Гоголю розповів Олександр Пушкін. Пушкін також запропонував Гоголю сюжет "Мертвих душ".

9. Письменник у своєму заповіті за сім років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. Це потім стало причиною численних містичних припущень, нібито в дійсності письменника поховали в стані летаргічного сну. Але згідно з документами НКВС, які збереглися, це не так. При перепохованні Гоголя, в 1931 році, в його труні був виявлений скелет із повернутим набік черепом. За спогадами сучасників Гоголя, до власної смерті письменник ставився спокійно, ніби був готовий до неї. Серед причин, які призвели до його передчасної кончини у віці майже 43 років, крім інших причин, називають добровільне позбавлення себе їжі.

10. Опис майна Гоголя після смерті показав, що залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Його речі були обносками і говорили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника.

11. Гоголь дуже сильно був прив'язаний до собаки Джозі (породи мопс), якого йому подарував Пушкін. Коли ж Джозі померла (Гоголь тижнями не годував тварину), на Миколу Васильовича "напала смертельна туга і смуток".

12. Гоголь неодноразово спалював рукопис "Мертвих душ", останній том так і не був надрукований. Чому він це робив? Деякі критики переконані, що Микола Васильович був дуже вимогливим до себе. Але це неправда – він видавав навіть свої незавершені твори, як от у збірнику "Арабески". На думку сучасного українського науковця та філософа Петра Кралюка, Гоголь намагався прибрати з твору моменти, що видавали його агентурну діяльність. Гоголь був агентом царської охранки і певний час працював на Третє відділення імператорської канцелярії.

Андрій Самійлович Малишко любив пісню з дитинства, ніколи з нею не розлучався, вона надихала його на створення поезій. Можливо, цій любові до пісні він має завдячувати своїй сім'ї, зокрема матері, яка знала багато українських народних пісень, із задоволенням співала їх дітям. Ці перші дитячі враження та захоплення супроводжували поета впродовж усього творчого життя, саме народна творчість стала тим джерелом, із якого він черпав натхнення.

Протягом життя Малишко співпрацював із багатьма композиторами, але особливо плідно — з композитором Платоном Майбородою. Результатом їх співпраці стали понад 30 пісень! Твори, які найбільше полюбились слухачам і стали фактично народними, — "Київський вальс", "Ми підем, де трави похилі...", "Ти, моя вірна любов", "Стежина", "Вчителько моя", "Пісня про рушник", "Журавлі", "Білі каштани" та інші. Загалом же на музику було покладено понад 100 віршів А. Малишка. Будучи натурою музикальною, він розумів і відчував слово в музиці, вловлював будову майбутньої пісні, її музичну форму. Тому Андрій Самійлович іноді навіть сам складав мелодії до своїх віршів.

Пісенна спадщина поета є надзвичайно багатогранною: у ній оспівується кохання, жива краса рідного краю, його природа, мають місце філософські узагальнення та глибокі роздуми над людською долею. Поезія "Чому сказати й сам не знаю...", яка більше відома під назвою "Стежина", була створена за вісім днів до смерті поета. Вона стала лебединою піснею митця. У цьому творі Малишко вдається до використання образу стежки як символу життя людини. У кожного своя стежка, кожний вибирає сам, якою вона буде, де проляже. Митець не закликає бездумно кидатися в далекі світи в погоні за примарним щастям, щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною, що веде на Батьківщину:

Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Дощами мита — перемита,

Дощами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль і ревний жаль.

Завжди слід залишатися Людиною, не забувати рідний дім, неньчин рушник із квітками щастя. Стежина одна, але доля готує безліч перехресть, на яких не треба губити добро в душі, яке виплекали в нас батько й мати.

Близькою за духом до "Стежини" є пісня "Вогник" — ліричний спогад про рідну хату, світло в її вікні, тополю під вікнами, батька й матір. Символічним є образ вогника — уособлення родинного вогнища, що виступає орієнтиром у людському житті, який завжди захистить і освітить дорогу в темряві життя.

Особисто мені найбільше подобається зворушлива пісня "Вчителько моя", яку ми співаємо до Свята вчителя або на Восьме березня нашим учителям. Вона дуже лірична й прониклива, і, мабуть, тому деякі із педагогів не можуть втримати сльози, слухаючи її:

На столі лежать зошитки малі,

І роботи час проганяє втому.

І летять-летять в небі журавлі,

І дзвенить дзвінок Хлопчику малому.

Ця пісня — подяка поета всім учителям за їх нелегку, але таку важливу роботу.

Майже всі поезії А. Малишка такі лагідні, ніжні. Тільки читати їх якось незвично: хочеться співати! Творчість видатного поета — справді скарб української культури