Іжурналіст який отримав завдання взяти інтерв'ю у відомої особи.діалог

-добридень, максиме.

-добридень.

-ви знов завітали до україни.чому?

-по-перше, я дуже люблю гостинну українську публіку. по-друге, мені є чим з вами поділитися.

-не розумію.

-зараз, коли більшість людей або щось втратила через кризу, або боїться втратити, в мене,як завжди, є нові-старі ліки від стресу.

-зрозуміло. ви приїхали, максиме, з новою програмою!

-а невже українці гадали, що я зможу їх залишити напризволяще в такий час?

-ви справді впевнені, що ці "ліки" дієві?

-нема нічого більш дієвішого при розв язуванні проблем, ніж гумористичне ставлення до них. тоді сірий колір життя змінується на яскраві барви. таким , яким і повинне бути життя, і я в цьому впевнений.

-і ще декілька слів майбутнім вашим слухачам.

-запрошую кожного українця на мої виступи. приходьте, слухайте, лікуйтеся та живіть яскраво і радісно. криза мине, а нервові клітини погано оновлюються. бережіть себе.

Відповідь:

Павлусеві вже майже вдалося втекти. Тим татарам, які зустрічалися йому, він на татарській мові відповідав, що господар його послав за орудкою і він зараз же буде вертатися. але один з татарів йому н повірив, бо впізнав коня Сулеймана. Цей татарин зв"язав хлопця і повіз назад до господаря, сподіваючись на гарну винагороду за втікача. По дорозі Павлусь наплів татарину, що не зносити тепер голови ні Павлусеві, ні самому татарину, бо він мав привезти знахаря для ніби-то хворого сина Мустафи. А за невиконане завдання влетить тепер обом. Татарин злякався і втік, покинувши Павлуся. Павлусь вирішив, що пускатися на ніч в далеку дорогу та ще й тепер, коли господар дізнався про його втечу - вірна смерть,. Зате втікача, який вернувся сам, менше карають. Тому відправився знову в двір до Сулеймана і його сина  Мустафи.  

Пояснення:

цитата: Коли розвиднілось, годі було хлопцеві не стрінути татар у степу. Та вони його якось не чіпали. Дехто і запитався, куди він їде, та Павлусь вимовлявся, що його послали за орудкою і він має вертатись зараз. Його не спиняли.

Та трапився татарин, що не повірив. Він пізнав Сулейманового коня. Павлусь назвав інакше улус, звідки ніби то виїздив. Татарин зв'язав йому руки й повів прямо в Коджамбак, де надіявся на нагороду за пійманого втікача.

Бог промовляв всі слова оці, кажучи: Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

Хай не буде тобі інших богів передо Мною!

Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.

Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.

Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

Не вбивай!

Не чини перелюбу!

Не кради!

Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!

Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого![4].

У католицькій церкві Декалог часто подають у стислому вигляді та в дещо інакшій послідовності (самі заповіді ті ж самі). Наприклад у катехизмі вони описані так:

Я — Господь, Бог твій.

Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене.

Не взивай намарно імені Господа, Бога твого.

Пам'ятай день святий святкувати.

Шануй батька твого і матір твою.

Не вбивай.

Не чужолож.

Не кради.

Не свідчи неправдиво на ближнього твого.

Не пожадай жінки ближнього твого.

Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.