підготуйте коротке письмове повідомлення про одне з українських літературних угрупувань 20-30 х років хх ст.​

Можна написати такі поради для родини Кайдашів:

      У творі «Кайдашева сім’я» конфлікти у родині визрівають на ґрунті розподілу грошей і майна. Сини старих Кайдашів ніяк не можуть вирішити, хто з них має отримувати більше благ. Через це родина знаходиться у постійній атмосфері ворожнечі та сварок. Як же досягти перемир’я Кайдашам?
     На мою думку, перш за все кожен із членів родини має усвідомити, що ніякі гроші і блага не можуть принести стільки щастя, скільки може надати сім’я. Вони повинні бути більш терпимішими до своїх близьких, боятися завдати шкоди їхньому здоров’ю.
      Кожен із Кайдашів перш за все – це індивідуальність. Усі вони різні, тому їхні плани на життя не сходяться. Через це також відбуваються сварки. Проте, якби усі Кайдаші усвідомили це, то вони б не примушували жити інших за своїм планом. І це б до зменшити конфлікти.
     Окрім цього, я б порадила дорослим Кайдашам менше втручатися у життя синів. Вони повинні змиритися з тим, що їхні діти вже дорослі, що вони мають свою родину. Проте матір та батько так і не змогли відпустити Лавріна та Карпа від себе.
Отже, щоб досягти миру у родині, необхідно навчитись поважати старших, слухати одне одного та любити членів своєї сім’ї. Якщо б Кайдаші дослухались хоча б цих простих істин, то у їхньому домі точно б запанували та злагода.

Внутрішній світ є у кожного з нас. Ми приходимо до нього під час сну, коли тіло відпочиває, а душа може поринути в мрії та думки. Саме звідти походять наші сни, бо вони — відбиток наших таємних бажань, страхів, вад.

Ми керуємось прагматичним і почуттєвим сприйняттям світу. Коли ми не знаходимо рішення або не розуміємо чогось, тоді вдію вступають почуття. У критичні, кризові моменти нами керують саме вони. Виховання, звички, манери зникають і залишаються інстинкти і емоції, непоясненні і дещо тваринні.

Ці сприйняття живуть у нас у різному відношенні. Іноді чогось більше, чогось менше. У декого повністю відсутня прагматика і приземленість. Про таких ми кажемо "далеко від землі літає". І знову "Дивак!".

Гуманізм, розкриття внутрішнього світу кожної людини, її індивідуальність та неповторність — ключові питання, які наголошуються письменниками часу, в який творив Григір Тютюнник. У своєму творі "Дивак" він описує хлопчика, який є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює малювати. Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець виводить свої малюнки. Щось не так пішло — можна стерти змерзлою долонькою і почати знову.

Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими І" людьми, бо вони йому не підходять.

Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Наприклад, малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно (вчителька, яка викладає малювання, не знає як поводити себе: відстоювати професійну принциповість чи поступитись перед незвичайним учнем). І лише в тих випадках, коли його бажання співпадають з тим, що потрібно робити, здійснюються якісь з'єднання г з оточенням.

Благородний Олесь не сприймає сувори закон буття "або ти, або тебе" і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним по-водяться несправедливо і огидно. Енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий — теж незвична для нас реакція — коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога.

Дід Олеся, Прокіп, — людина з великим життєвим досвідом — намагається навчити хлопця як жити і змагатись на життя, за місце під сонцем. "Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли", — наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. "Адже їм боляче", — відповідає Олесь, підбиваючи діда, коли він б'є батогом по конячих спинах.

І ввечері, вдома, дід із жалем каже матері:

-...В тебе він, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...

На підсвідомому рівні хлопчик відчуває, що його за щось зневажають і переймається через це. Та врешті засинає, мріючи про пригоди Івасика-Телесика. Починається новий день...

Початком нового дня, примиренням із другом, добрим ставленням до нього діда Григір Тютюнник дає шанс Олесю. Все ще владнається, адже якщо хлопець народився в цьому світі, значить, він має жити в ньому, залишаючись неспотвореним життям, залишаючись собою. Таким, як він, у кіно життя обов'язково є місце, що завжди буде вільним. Вільним для них.