Заповніть літературний паспорт вірша ганни чубач лише тепер я достеменно знаю, про що шуміли молоді дощі: що наша думка пізно доростає до мудрості наївної душі

Привіт до ть мені з завданням

Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною.  По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату. У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян. Хлопець навчався в Полтавській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, учителював у поміщицьких сім’ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796-1808 рр. І. Котляревський перебував на військовій службі, у 1806-1812 рр. брав участь у російсько-турецькій війні. У Петербурзі без відома Котляревського стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 р. виходить у перших трьох частинах «Енеида, на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляре- вскимъ». Згодом, у 1808 р., книговидавець І. Глазунов повторив це видання. У 1809 р. Іван Котляревський сам готує до друку і видає в Петербурзі поему «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложеная И. Котляревським» у чотирьох частинах. На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненая противу прежних изданий». І. Котляревський 1810 р. вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян (у Полтаві). На цій посаді перебував майже до кінця життя. У 1812 р. він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном. У 1813-1814 рр., виконуючи воєнні доручення, виїжджав у ставку російської армії в Дрезден, Петербург, Кременчук. У 1818р. став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства. Іван Котляревський у 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Сприяв викупу з кріпацтва актора М. Щепкіна. У 1819 р. написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». У 1821 р. Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства. У 1827-1835 рр. І. Котляревський був попечителем Полтавського благодійно- лікувального закладу. Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві. Смерть зачинателя нової української літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує», — сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам’ять Котляревському», в якому пророкував безсмертя авторові «Енеїди»: Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть! Творча спадщина І. Котляревського — це поема «Енеїда», п ’ecu «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода