Плаче дівчинка боса на бабусин поріг. розчарована осінь клигає по дворі. на душі прохолода. навіть півень — а кого тобі шкода? каже дівчинка: — всі чому дiвчинi всiх шкода?

Дівчинці шкода людей акі чинять зло

Відповідь:

Природа: бузкове небо, рожеві, мов спалахи багать, крейдяні гори, жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш (осіннє листя), Гори над степом удалині стояли білі, Над вершечками, жовтими й зеленими (про ліс поряд),  зеленісінька травиця ( у струмку), жовте листя, жовто-зелена тиша осені, жовта акація,  тиха червона пісню вечорову, око червоного сонця, «Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце», червоно-сумне і велике (про сонце), сині птиці (сполохано злетіли поряд), Низькі чорні хмари (повисли над ешелоном, яким Климко повертався додому), А восени встелятиме могилу червоним листям з усіх боків (так Климко думає про вишню, яку він хоче посадити на могилі дядька)

Про одяг і взуття: чорний черевик (про взуття солдата), жовті черевики (дід Бочонки), синій косоворотці (про одяг дід Бочонки), старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра (про одяг Климка), шкіряного картуза з білими молоточками (про картуз дядька Кирила), трояндова червона )сукня (цю святкову сукню продавала вчителька Климка), чорною хустиною (була запнута дівчина на базарі), у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі (цю хустину дівчина на базарі продавала), Дядько Кирило, в білих напрасованих брюках, білих паруси нових черевиках і блакитній сорочці (так одягався дядько у вихідні і святкові дні, коли вони з Климком йшли на прогулянку)

Про станцію, будинки, предмети: великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи (про нічні вогні станції), чорними боками (про паровоз), як довга чорна щука (про паровоз),  чорною кіптявою (вкриті стіни вагової зсередини і знадвору), червоні райдуги (про світло від «буржуйки»), вишневого кольору чавунної "буржуйки", тирса жовто-медова (нею хлопці посипали підлогу вагової),  чорні ночі (під час війни), чорну дучку карабінного дула (про зброю солдата), зеленкуваті галети (дав Климкові солдат), пухка біла нитковина (завжди була у скриньці дядька),  зв'язаних докупи білою ниткою (про цукерки), блідо-рожеву холодну серединку (про пізню завʼязь кавунчат), голубою тінню, «чорні, як-вугілля, картоплини», а серединка їх рожева, зелена будка (про хлібовозку), ставали більші й жовтогарячіші (про тінь Климка у проміннях вечірнього сонця), чорну копичку сіна,  фарба на ній, весела, голуба (про колиску для Олі), сірими, вицвілими на сонці прилавками (опис прилавків на базарі у Словʼянську), маленьке жовте глеченя ( з молоком принесла тітка Марина Климкові),  клуб і школа сяяли вночі червоно-синьо-жовто-зеленими гірляндами, білою цівкою (потекла на дорогу сіль з пробитого кулею мішка)

Про героїв сині долоні (замерзлого Климка), червоний тугий пружок (залишався на лобі дядька від картуза), червоно блиснувши окулярами» (про відблиск вранішнього сонця у скельцях окулярів солдата), червоних тридцяток (дав дід Бочонок Климкові після загибелі дядька), чорних — їх так і не відмили — дядькових рук (про руки дядька Кирила під час похорону), блідо-рожеві троянди (про румʼянець на щоках вчительки), бузкова сповивачка (в неї загорнута малесенька донечка вчительки), губеняти, не червоні, а синюваті, ожинові (така бліденька з голоду дитина вчительки), рожеве у сяйві од "буржуйки" волосся (про вчительку), в очах плавали жовті плями (Климко простудився), великі сині очі, червоні по білках (запальні очі Климка); Щоки в неї були товсті, червоні, в густих синіх прожилках (опис ворожки на базарі), Сіра людська хвиля (кинулася втікати від облави), попливли червоногарячі плями (перед очима смертельно пораненого Климка)

Пояснення:

Дядько Максим   суворий, але чесний та турботливий.  Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв  бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про  те, що він дбайливий та рішучий.
Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний.