План до твору т.шевченко и живым и мертвым

1.Вступление
1.1 Шевченко-великий украинский поэт
1.2 История создания стихотворения
2.Основная часть
2.1 Думы поэта
2.1.1 Бедствия народа
2.1.2 Призыв любить Украину
2.1.3 Заклинание о независимости
2.2.1 Напрасные поиски на чужбине правды
2.2.2. Лживые посулы счастья на западе
2.2.3. Заклинание остаться на чужбине тем, кто не любит родину
2.3.1 Призыв одуматься.
2.3.2 ...
Ну и так далее...

Відповідь:

Може щось сподобається. Трішки завелике, то можете скоротити

1. Дід Демʼян – старше покоління стельмахів. Діда Демʼяна поважали за його золоті руки. Він заслужив слави гарного стельмаха не лише у своєму рідному селі, його «..знав увесь повіт».  

2. Портрет. Щоб зрозуміти як виглядає дід Демʼян прийшлося збирати інформацію в творі по крихтах, тому що якогось чіткого його опису немає. Але прочитавши твір, можна припустити, що дід Демʼян досить високий, ху-дорлявий чоловік. Михайлик згадує, що коли дідусь сміється, то може хапатися за свій «присохлий живіт». У діда Демʼяна «сіро-блакитнаві» очі під «великими напатланими бровами». Чогось мені здається, що у цих очах майже завжди грають веселі бісики, тому що дідусь у Михайлика ще той жартівник!  У нього «сива, аж пожовкла на мiсяцi борода», «порiдiла чуприна», а ще «високе чоло, де в кожнiй зморшцi лежать роки, нестатки, непереробна праця i непереводний піт»

3. Риси характеру: Для діда Демʼяна притаманні таки риси характеру:  

а) Він дуже добрий, а ще дбайливий. Навіть односельчани «дивувались i потроху підсміювалися» з цієї надзви-чайної делікатності Демʼяна. Тому що він все життя «жалував в селянствi жiнку». Цього він навчав і онука. Пове-рнувшись пізно з далекої дороги дідусь каже до Михайлика «не будемо будити нi бабуню, нi матiр, — нароби-лись, навихались вони за день, то хай спочивають на здоров'я».

б) А ще дід Демʼян розумний. І хоч він, можливо, не  знав грамоти, але у ньому відчувався якийсь природній, вроджений розум, здібності. Не даремно ж слава про нього ширилася «по всiх довколишнiх селах», його всі ша-нували за те, що від «добрий майстер». Дід Демʼян коли дізнався про те, що польське військо під селом покинуло підбитий автомобіль, то «побiг до нього, наче молодий…Дiдусь i їсти не вiдходив вiд автомобiля, бо нiколи не мав дiла з такою машинерiєю, а розiбратися хотiлося до кiнця». І звичайному селянину таки вдалося самотужки розібратися з цим чудом техніки. А ще в словах, думках цього немолодого чоловіка відчувається велика життєва мудрість. В тому, як він розказує онукові про золоті ключі, про «свій вік» зорів є щось філософське.

в) Дід Демʼян працьовитий.  Здається, й одного дня він не сидів без діла. Як колишній кріпак він купив в розстро-чку кусочок землі та й «продав за них свою силу й роки». Михайлик згадую, що його дідусь міг співаючи «зроби-ти сiчкарню, драча, крупорушку чи керата,…у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дере-в'янi квiти розкидає по них». «Залiзо й дерево аж спiвали в діда..» Дід не просто вмів це зробити. він всю душу вкладав у свою справу, підходив до роботи з творчим вогником, бо вмів «нехитрим iнструментом вирiзати i прос-ту людину, i святого».

г) Михайлик завжди підкреслює, що його дідусь був веселим, відчайдушним. У творі багато згадок про те, що дід Демʼян «дуже гарно смiється, хапаючись  руками за тин, ворота, рiжок хати чи дерево». Він любить жарти, веселу розмову.  

4. На мій погляд, дід Демʼян відіграв велику роль у вихованні Михайлика. Тому що він змалечку привчав  хлопця до роботи, прищепив йому інтерес до знань, до книг, до навчання. Мріяв бачити його успішним учнем. А ще вчив хлопчика бути справжнім чоловіком та гарною людиною: чесною, працьовитою, доброю, турботливою.

Пояснення:

Тарас Бульба» почуття любові до батьківщини, яке віддавалось у кожному куточку його серця. Воно ж стало головною темою його книги, де любов до країни витіснила батьківське почуття із душі головного героя. Саме тому так важливо розуміти та оцінювати твір через призму тематики. Тільки так можна збагнути головну ідею письменника.

Батьківщина та її інтереси були сенсом життя старого козака. Він був невисокої думки про освіту і щиро радів, коли його сини повернулися та стали частиною бойового товариства. Частково читач міг би подумати, що Тараса цікавить слава, і він вирушає на Січ, щоб потішити самолюбство. Однак ближче до фіналу він розуміє, що помилявся: турбота героя про рідну країну зумовила всі його вчинки. Він жадав мобілізувати козаків, бо передчував війну з поляками і не хотів, щоб його народ застали зненацька. У такій обстановці він не міг зробити іншого вибору: козака було виховано за часів кривавого середньовіччя, і його уявлення про життя були продиктовані середовищем. Але навіть у такому жорстокому світі, де правда була на боці зброї, він був не підданим, а громадянином своєї країни. Він сміливо брав він відповідальність за її майбутнє.