Незвичайні пригоди алі в країні недоладії перекази

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.
Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.
Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.
А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.
Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.
У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе "так-так-так"
Я боюся зайти в хату, аж ось підходить дядько Себастіян і просить і передати матері листа від тата. Я радісно біжу — мамі тепер не до моїх ніг. Тільки от листа прочитати нікому — я вмію лише по-друкованому, мати не вміє зовсім. Тоді вона дає мені свої чоботи й посилає по дядька Миколу.
Коли вискакую на вулицю, чую в’їдливий сміх Петра Шевчика. Ми однолітки, але він хоче старшинувати наді мною, завжди підсміюється. Звертає увагу на мої чоботи й питає, чи це мамині. Я відповідаю. Що тепер вони вже мої.
Я пропоную побігти на річку. М біжимо разом, витанцьовуємо, Слухаємо, як тріщить крига — це щука хвостом лід розбиває, дивимося на сойку, на зайця й радіємо. Під ніздрястим снігом я знаходжу ніжну голівку підсніжника й розумію, що лебеді дійсно принесли на своїх крилах весну і життя.
Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів. Коли вони поверталися додому, їх стрічали старі й малі. Яка то радість була отримати шматочок причерствілого хліба від зайця! Ніколи не забути й того, коли сам уперше стаєш до чепіг. Із щедрівок я знав, що за плугом навіть сам Бог ходив, а Богоматір носила їсти орачам.
Дуже я любив читати книжки, і мати гримала на мене, коли я зачитувався, боячись, щоб це мені не зашкодило. Вдень я ще міг якось хитрувати з читанням, а от увечері мати задмухувала гасову лампу. Тоді я примудрився залазити на піч із каганцем і читати й читати.
Але зробити каганчика легше, ніж дістати в селі книгу. Якось дядько Юхрим пообіцяв дати почитати "Пригоди Тома Сойєра", але за чотири склянки гарбузового насіння. Де ж його взяти?
Мати готувала насіння для посадки, вигрівала його на собі в поясі. Я попросив трохи, а коли нікого не було в хаті, відміряв із вузлика чотири склянки гарбузового насіння, не втримавшись від спокуси.
Невесело, каючись, бреду вулицею. Раптом бачу бідну голодну жінку з хлопчиком, яку виганяє з двору наш місцевий багатій. Згадав про насіння, підійшов і дав його хлопчику. Жінка заплакала й поцілувала мене.
За дві склянки насіння Юхрим дав мені почитати лише казки, і острахом думав про повернення додому. Назбирав щавлю на борщ, а коли висипав, із кишені випали дві гарбузові насінинки. Мати чомусь не лаяла, тільки спитала, чи це я пригостив бідну жінку й дитину насінням.
Я зіскакую з кобили на землю, путаю її і йду шукати гриби. Добре б знайти боровика чи хоча б красноголовця!
Заходжу в березняк, придивляюся скрізь. І раптом серце радісно завмирає — переді мною стоять два близнюки-красноголовці. Я вітаюся з ними. А далі — отакенний красноголовище! Його шляпка не поміщається навіть у брилі. Буде чим похвалитися вдома! А ось іще проклюнувся грибочок. Хай росте собі!
Вчився я добре, але вчився б іще краще, коли б мав у що взутися. Коли похолодало і з’явився перший льодок, я мчав до школи як ошпарений. Так і навчився бігати швидше за всіх.
Коли випав сніг, зажурилися і я, і мої батьки. Тоді батько вдягнув кирею і сказав, що сніг не сніг, а вчитися треба. Взяв мене на руки й поніс до школи. Спочатку всі дивувалися, а потім звикли. Батько ж говорив, що для людини головне — свіжа сорочка і чиста совість.
Для мене ж найкращим одягом назавжди залишилася батькова кирея.
Якось надворі захурделило, і батько припізнився. Він сказав, що був на ярмарку. Дав мені бублика, потрусив киреєю, і на підлогу впали справжні чоботята. З підківками. І згадалися мені дідові слова: "Будеш іти межи люди і вибивати іскри..."
.

зоологія й комахи. "відпустіть нас до бабусі! "

коли ми склали іспити й перейшли до шостого класу, вчителька ботаніки та зоології ірина семенівна запропонувала нам під час канікул зібрати колекцію комах. це було нам із митьком на руку, бо ми давно мріяли поїхати до села, де жила митькова бабуся. після довгих умовлянь батьки нас відпустили туди.

знайомство з майбутнім майстром спорту, а також із бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом трохимом

митько сяяв, вихваляючи свіже сільське повітря, хоч автобус, проїжджаючи мимо, напустив нам у лице хмару пилюки та кіптяви.

раптом біля нас зупинився хлопець років чотирнадцяти з велосипедом почав насміхатися над нашим спорядженням — рюкзаками, сачками. представився майбутнім майстром велосипедного спорту міжнародного класу василем трошем і помчав.

ми добралися до бабусі, познайомилися із сусідом дядьком гнатом, який вигравав на трубі, та дідом трохимом.

озеро. змії люблять сіно

ми йдемо з навантаженими їжею рюкзаками до лісового озеро на вільне життя. по дорозі нас ледь не збиває той клятий велосипедист вася.

знайшли якусь безформну купу, що виявилася колишнім куренем. митько спочатку потикав палицею, боячись, що там ховається гадюка. переконавшись, що все чисто, ми швидко відбудували курінь.

таємничий і, бр-р-р-р, — який страшний. хороший хлопець. нервові можуть далі не читати

ми приходили до озера щодня, купались, вилежувались на сон ці. якось ми застали на своєму місці велосипедиста. вася привітався й сказав, що на знак примирення вирішив подарувати нам камінець бурштину із мушкою всередині, який він знайшов на дні озера. роз повів, що про це місце йде поганий поголос. в озері, очевидно, живе якийсь страшний звір. минулого року тут пропало теля. на піску інколи видно величезні сліди, а стовбури дерев укриті подряпинами, як від кігтів.

Выписать словосочетания с прилагательными, поставив их в нужной форме

Образец: известных долгожительниц, русского ботаника…

Информационная карточка № 2

Яблоня Сиверса – одна из самых (известный) долгожительниц: ей уже более 45 миллионов лет. По мнению учёных, дикая яблоня Сиверса является прародительницей всех культурных сортов яблонь на Земле. Названа она в честь (русский)ботаника (немецкий) происхождения Иоганна Сиверса. Яблоня хорошо переносит (сильный) засуху, не боится (различный) вредителей и болезни Её не нужно обрабатывать пестицидами, в которых нуждается большинство (фруктовый) садов во всём мире.

Яблоня Сиверса занесена в Красную книгу Казахстана. Было время, когда яблони, как и другие (плодовый) деревья, не разрешалось рубить. Они являлись символами плодородия и жизни. Вырубка садов началась в (тяжёлый) 90-е годы. На сегодня огромная часть (знаменитый) (алматинский) (яблоневый) садов вырублена, на их месте возвышаются виллы и коттеджи. С 2004 года (казахстанский) учёные начали бить тревогу, и в 2006 году была открыта программа восстановления (яблоневый) садов. С 2009 года в городе Алматы ежегодно проводится фестиваль «Үлкен Алма», посвящённый возрождению (алматинский) апорта.

В начале 2016 года известный итальянский научно-исследовательский фонд «Бенеттон» отметил наши яблоневые леса специальной наградой и вручил Международную премию Карло Скарпа в номинации «Сады».