Любов до вітчизни- одна з найбільших людських чеснот. твiр 15-20 речень. !

ответ:

у кожному народі і у кожній країні є свої традиції і свої звичаї.

народившись на світ батьки нас виховують і привчають до тої чи іншої звички. якою б не була наша країна, справжня патріотична людина ніколи не покине і не забуде свою батьківщину. без цієї прекрасної маленької любові світ би став одною великою проблемою. кожна любляча людина би сказала,, як я люблю свою батьківщину, адже там живуть мої рідні ,,

потрібно поважати свій край , бо ти там народився ,вчився, розвивався і т. д. любов до вітчизни характеризує людину як вірною, чесною і справедливою .у кожного є свій вибір, чи переїхати за границю і зневажати батьківщину, чи боротись за рідну землю до кі

объяснение:

Я була малою горда, —Щоб не плакать, я сміялась.Леся Українка

Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.

У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї.

Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому замку, адже родина тоді жила на Волині.

Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка допомагала, як могла: вчила їх грамоти.

З самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. їй забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати перекази про нього.

Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші «Як дитиною, бувало...». Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.

Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних балад» а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися.

Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію «Мрії». Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: «Ти мене убити можеш, але жити не примусиш». Бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:Хто живий у сьому замку?

Хто тут має серце в грудях?Другом будь, зійди на вежу,Подивись на бойовисько.Подивись на бойовисько,Хто кого перемагає?Ці мрії оживають і в уяві Лесі. І їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. Але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. Лише поворушити рукою не дають кайдани. Лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій:

Хто живий? Зійди на вежу,Подивися наоколо!Вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. Сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів Леся Українка.З самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — Лесею. Повне її ім'я Лариса Петрівна Косач. Мовознавці стверджують, що ім'я Лариса походить з давньогрецької мови. Одні вважають його походження від слова, що означає «приємна», інші — від слова «чайка».

У житті Леся Українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. Але в поезіях відкривалася інша Леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.

Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.