Написати листа до кожного із персонажів трагікомедії і карпенка карого "мартин боруля" висловивши своє​

Наталка — народний ідеал української жінки.

У цьому образі є всі ті якості, які притаманні для молодої дівчини в народних піснях, казках… Наталка вродлива, трудівниця, невсипуща хазяйка, розумна, чемна, привітна, ласкава, любить і шанує свою матір, але, поважаючи інших, вона вимагає поваги і до себе.  

Петро — представник трудового народу.

Поставлений автором у типові умови тогочасної дійсності, сирота Петро виховується у чужій родині, з якої був вигнаний за те, що покохав доньку свого багатого покровителя (Наталка говорить, що Петро був бідний, любив її і за те потерпів і мусив її оставити), і блукає по заробітках.

Микола — сирота без роду, без племені, без таланту і без приюту.

У цьому образі І. Котляревський відтворив патріотизм українського трудового народу. Найсильніше почуття в Миколи — прагнення до особистої волі, прагнення позбутися залежності від багатіїв.

Тетерваковський — тип дрібного чиновника часів кріпосництва.

Тетерваковський — дворянин, але займає найнижчу посаду, яку могла одержати людина його середовища: він — возний, розвозив різні папери до повітових судів, виставляв майно на продаж тих, хто заборгувався. Складав також різним людям позови, скарги й ін.

Виборний Макогоненко — тип заможного українського селянина, який вибився на дрібного сільського урядовця.  

Возний характеризує виборного як хитру і вертку людину. «Ти умієш увернутися — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом,— говорить він виборному, вмовляючи його згодитися висватати Наталку.

Терпилиха — типовий образ селянки-біднячки.

Усі вчинки і поведінка героїні визначаються перш за все глибокою материнською любов’ю. Вона якнайгарячіше хоче своїй дочці-одиначці щастя, бореться за нього. Але її розуміння щастя зовсім протилежне Наталчиному: для неї воно — в достатках. У минулому багата, а тепер дуже бідна, вона добре знає перевагу багатства над бідністю.

Объяснение:

1. Є люди, які не лише на словах люблять природу і готові її захищати. Двоє хлопчиків з оповідання Є. Гуцала “Лось” своїм мужнім вчинком показали, як треба любити природу.

Сюжет оповідання простий і трагічний. Старий лось вийшов із заповідного лісу на берег річки. Стояв чудовий зимовий ранок.

Обережно ступаючи по льоду, лось наблизився до ополонки. Не встиг він напитися води, як крига під ним тріснула. Лось опинився у крижаній пастці.

Мисливець, який із кущів гав за лосем, і не подумав до бідолашній тварині.

Лось

втрачав сили. Він бився у крижаній воді серед уламків льоду. Хлопчиків, які вийшли на берег річки, ця картина вразила. Вони мали лише сокиру і велике бажання до тварині.

Хлопчики почали рубати сокирою кригу в напрямку ополонки. Робота ця була важкою і небезпечною, але іншого шляху до порятунку лося не було.

Можна лише уявити, якими щасливими почували себе хлопчики, коли врятований ними лось вийшов на берег. їм навіть здалося, що могутній звір якось дивно і з вдячністю поглянув на своїх рятівників. Потім повільно пішов до заповідного лісу. Та не встигли хлопчики порадіти, що все добре скінчилося. Гучний постріл

обірвав тишу зимового ранку.

2. Олеся називають диваком, тому що, він був не такий як усі. У нього була розвинена уява, він завжди мріяв. А коли на уроці вони мали малювати горщик, він завдяки своїй уяві, замисть цього він намалював дятла. Через це всі називали його диваком.