Чим пожертвула Соломії , щоб не видати себе​

Вона відрізала своє довге волосся, та прикинулась хлопцем.

І Повість М. Коцюбинського “Дорогою ціною”. (У своєму творі М. Коцюбин­ський змальовує персонажів з народу. Головні герої – Остап та Соломія – є типовими тогочасними українцями, проте мають і яскраві індивідуальні пси­хологічні риси. Автор зображує персонажів з багатьох сторін: розкриває пси­хологію своїх героїв, їхнє ставлення до життя, прагнення та цінності. Остап та Соломія – яскраві, багатогранні, глибокі образи української літератури.)

ІІ. Образи Остапа та Соломії.

1. Прагнення свободи. (Головним персонажам повісті

“Дорогою ціною” при­таманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важ­ливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свобо­ду властиве Остапові та Соломії.)

2. Працьовитість. (Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте

Вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працю­вати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона є антигуманною за своєю суттю.)

3. Суспільно-громадянські погляди. (Обидва герої ненавидять кріпосний лад,

Він неприйнятний для них

своєю принизливістю.)

4. Порядність, чесність. (Героям властива неабияка порядність, взаємодопо­мога, вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного.)

5. Соломія. (Соломія – не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна

Примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.)

6. Остап. (Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який від­

Чуває відповідальність за себе, за свій іб життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути сво­боду будь-якою ціною.)

ответ:Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.

Любов Івана та Марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що супроводжувала життя Палійчуків і Гутенюків. Дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. Між ними повна гармонія, взаєморозуміння. Обоє –

діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє – талановиті музиканти: Іван грав на флоярі, а Марічка обзивалася до нього своїми співаночками. Сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.

Але доля склалася по-іншому. Іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула Марічка. Ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. Все, що робив Іван після смерті Марічки, – це були спроби жити новим життям, забути кохану. Майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям “ведмедем, який зализує свої рани”. Потім повернувся в село, одружився,

прагнув стати господарем, сім’янином. Але ж усі ці спроби були марними. Нове життя не приносило ні радості, ні щастя. Царинка і маржинка – слабка заміна того, що називають сім’єю. Бо дружина Палагна не була Марічкою! А саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. І неправда, що Івана зжив зі світу Юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! Просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. Тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. А якщо її немає, то й він не повинен жити – це вже суперечило б його людській сутності. Ось так я розумію трагедію гуцульських Ромео та Джульєтти.

Звичайно, література і життя – це не одне й те ж. Життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. Але, перечитуючи повість М. Коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. Знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки Марічки:

Ізгадай мні, мій миленький,

Два рази на днину,

А я тебе ізгадаю

Сім раз на годину.

Люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. Вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. Тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою М. Коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих – Івана та Марічку.

Объяснение: