леонід глібов " щука " Автор Назва Жанр Тема Ідея Основна думка Мораль Герої твору Художні засоби епітети: метафора: зменшено-пестливі слова: риторичні оклики:

ответ: Тема “Щука”: зображення суду (його несправедливість і залежність від панівних класів ) над Щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок шповернутися знову в річку.

Ідея “Щука”: засудження дій судочинства, їхня легковажніст , безглуздість , а через образ Лисиці – підступності, хитрості, хабарництва. Основна думка: «Як не мудрують, а правди ніде Кінців не можна поховати …».

Мораль “Щука”: Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену ​​особу ( Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство.

Герої байки “Щука”: судді — два Осли, Шкапа, два Цапи; Щука, Лисичка, автор.

Жанр : казка

Основна думка: "Як не мудруй, а правди ніде діти. Кінців не можна поховать...". Судді зобов'язані діяти відповідно до законодавства, а непідтриму­вати зацікавлену особу (Лисицю).

Художні засоби: алегорія (Щука, Лисиця, судді Осли, два Цапа)

Пестливі слова: мокренькі, стареньких, частенько, темненько.

Объяснение: надіюсь що змогла тобі до АБРАЩАЙСЯ♡ ^-^ ♡

Художні особливості твору:
Риторичні запитання:"Чи то так мені чого було?".
Риторичні оклики:"Ягня,здається,веселилось!","І сонце гріло, не пекло!"," Не мої ягнята!"," Нема в мене хати!","Тяжкі сьози!","Моє...лани,гаї,сади!",
"Бридня!","Не дав мені Бог нічого!","Людей і Бога непрокляв!"
Персоніфікація:"Та невго сонце гріло, Недовго молилось...".
Епітети: "стало любо","небо голубеє","приязно молилось".
Анафора:"Чи то те сонечко сіяло, Чи то так мені чого було?"," Нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого!","Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало".
Пестливі слова:"Маленькому".

юдям постійно необхідно нагадувати про те, наскільки важлива для кожного з нас природа і все навколишнє середовище. Щоб зрозуміти це, потрібно просто озирнутися навколо й усвідомити, що людство вже завдало величезної шкоди екології. Велика кількість тварин, рослин, інших видів живих істот назавжди зникла з лиця землі, і виною тому людина. Здається, представники багатьох країн вже стрепенулися і почали запроваджувати закони по захисту навколишнього середовища, але в той же час прогрес диктує нам необхідність вирубувати ліси, осушувати водойми тощо. На щастя, нагадування про важливість природи назавжди зберігається для нас в літературі, в тому числі й українській. Зокрема, нагадування це міститься і в прочитаних мною творах Бориса Харчука і Євгена Гуцала.

Найбільше з усіх прочитаних мною творів двох цих автором мене вразив твір «Планетник» від Бориса Харчука. У ньому розповідається дивовижна історія того, як природа-мати нагородила хлопчика надприродними здібностями, завдяки яким він зміг налагодити власне спілкування з природою, навчитися отримувати з неї користь. Але, на превеликий жаль, використовувати свій природний дар на благо людей Планетник так і не зміг. Злі і дурні люди розцінили його здатність змінювати погоду, спілкуватися з тваринами тощо як співпраця з силами зла, з самим дияволом. Через це Планетник був змушений зникнути, він так і не зміг навчитися приносити користь людям. Борис Харчук зміг показати всім своїм читачам, яким чином природа може обдарувати людину, дати їй все, щоб він був успішним у своїй взаємодії з навколишнім середовищем і міг витягати з неї користь, не завдаючи при цьому їй шкоди. На жаль, сучасні люди поки що не слухалися завітів українського письменника і шкодять природі-матері.

Досить трепетно ​​ставився до природи й Євген Гуцало. Це відомо мені як по його біографії, так і за переліком його творів. Одним з прочитаних мною творів став «Олень Август». Так, в ньому не міститься велика кількість описів природи, але є певний натяк на те, що мати-природа людині приносить велику користь. В уяві маленького хлопчика, який мріяв зняти свій власний фільм, велику роль грали описи природи – рослин, тварин. Без них головний напевно не зміг би уявити все настільки барвисто, якби не був натхненний на це природою.

Завдяки українським письменникам ми можемо постійно переконуватися в тому, що мати-природа в усі часи відігравала важливу роль в житті людини. Звичайно, з цієї причини її потрібно берегти. Людина – невід’ємна частина природи. Втративши її, вона втратить себе і своє життя.