Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач
Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському.
Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.
6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.
Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом.
У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з до матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.
Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».
Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України.
Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського.
Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва.
7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві.
Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.
Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.
Збірки:
«На крилах пісень» (1893)
«Думи і мрії» (1899)
«Відгуки» (1902)
Інші твори:
перший вірш «Надія» (1880)
вірші «Конвалія» і «Сафо»
поезія «Contra spem spero!» (1890)
драма «Блакитна троянда» (1896)
драматичну поему «Одержима» (1901)
драматична поемі «Кассандра» (1907)
драма «Руфін і Прісцілла»
драматична поема «Бояриня»
поема «Оргія»
драма «Камінний господар»
драма «Лісова пісня»
оповідання «Така її доля»і «Святий вечір»
казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик»
повісті «Жаль» і «Приязнь»
передсмертна повість «Екбаль Ганем»
Объяснение:
«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В творі розповідається про кохання Івана і Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів.
Рік написання – 1911
Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі 19 – 20 ст. у гармонії з природою, традиціями і звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.
Ідея: оспівування високого й красивого почуття – кохання.
Історія написання: Поштовх для написання: перебування М. Коцюбинського в селі Криворівня (Івано-Франківська область), під час якого він отримав багато вражень від життя, звичаїв і обрядів гуцулів.
Інші назви: Тіні минулого, Голос віків, Відгомін Предковіку, Дар Предків забутих
Головні герої “Тіні забутих предків”
Іван Палійчук — дев’ятнадцята дитина у родині. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах ще з семи років. Згодом знайомиться із Марічкою, дівчинкою з ворожого роду. Між дітьми зав’язується дружба, а згодом — кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується з Палагною. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Потім Іванові вчувається її голос, і він, слідуючи за ним, падає з гори.
Марічка Гутенюк — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
Палагна — дівчина з багатого роду, добра господарка. Але вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стає коханкою сусіда Юри.
Юра — мольфар, людина, наділена надприродними здібностями. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залежно від обставин та уподобань. Стає коханцем Палагни і прагне звести чарами Івана зі світу.
Проблематика “Тіні забутих предків”
Гармонія між людиною та світом природи
Життя і смерть
Добро і зло
Язичництво і християнство
Сила кохання і неможливість жити без нього
Вплив мистецтва на людину
Роль праці в житті людини
Стосунки батьків і дітей
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Написати твір на тему , , Пісенно-поетична творчість А. Малишка"
З дитячих років ми чули, як співали наші мами і бабусі "Пісню про рушник", "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Стежина", "Цвітуть осінні, тихі небеса". І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові — Андрію Малишку.
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємопов'язане з елементами народнопісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л. Ревуцький, П. Майборода. А. Штогаренко, П. Козицький, М. Вериківський, С. Козак, О. Білаш та інші.
Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"). Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що "ночей не доспала", що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину "рушник вишиваний", де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, "в щебетанні дібров". Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.
У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.
Объяснение: