Хто з героїв роману "чорна рада" є антиподом до образу Брюховецького Охаракторезуйте ці два образи у протиставленні (або розповідь або таблиця ) за таким планом : А) розповідь зовньошності Б)Карє'ра, рід занять В) Моральні принципи , погляди на життя

“високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи”

«… розумом і славою взяв над усіма…»

«Щирий і незлобивий був лицар…»

 «Він тоді голосом чистим і поважним, мов у золоту трубу протрубив»

«…хоть і вмерли лютою смертю, да не вмерла, не полягла їх слава…»

Іван Брюховецький:

“…іде збоку чоловік середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякою люду – і запорожці, і городове козацтво, і мішане, і прості мужики-гречкосії…Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловік простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на нього, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тілько очі були якісь чудні – так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка…”

«…мізкує собі ледачий Іванець»

Объяснение:

Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.     Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».     Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.       Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».

Евгений Гуцало в своих новеллах, повестях и романах описал много персонажей детей, которые очаровывают читателей неповторимостью характеров, чистотой своих ощущений и помыслов. В противоположность этой чистоте писатель разоблачает и недостатки в сердце и поведении некоторых героев, будто предлагая нам самим задуматься и дать им собственную оценку.Непростые морально-этические проблемы поднимает Е. Гуцало в рассказе «Семья дикой утки». Мы знакомимся с его героями Тосей и Юрием и узнаем, что они успели уже несколько раз поссориться и помириться. Только это уже подсказывает нам, что у каждого из них — свой характер, своя позиция и свой взгляд на жизненные ситуации. Тося стремится дружить с Юрием: «Когда она была с Юрием, то казалось, что на нее падает волшебный свет его знаний, что она за некоторое время переселяется в тот мир, который возникает из его рассказов». Девочка описывается любознательной, искренней, она хочет познать мир, открыть для себя что-то новое.Юрий же, наоборот, берет от мира лишь то, что удовлетворяет его прихоти, он не понимает поведения девочки с чистой душой. Писатель осуждает самоуверенность мальчика («Меня никто не обманул еще и не обманет») и стремление вызвать зависть других. Мы убеждаемся, насколько морально разрушен внутренний мир Юрия. Это разрушение выливается в его поведение, когда он забрал из леса утят дикой утки и даже не подумал, что утята без матери могут погибнуть. Так оно и произошло. Дети перестали дружить с Юрием, но он не хочет признавать своей вины и притворяется, будто бы это «он не захотел с ними общаться».Душа наполняется презрением к Юрию, но в конце произведения мы вдруг понимаем, что не все еще утрачено для него: «И пока ехал в машине, то только о том и думал: он бы позвал, но подошла ли бы она! И, переживая мучительный стыд, решил, что, наверное, не подошла б…»